|
Сторінка психолога
ПРАКТИЧНИЙ ПСИХОЛОГ РЕНІЙСЬКОГО ЗЗСО №4 Вельшиневська Вікторія Іллівна Години робочого часу на ІІ семестр 2021-2022н.р. Середа 12.00-13.00 Четверг 8.00-13.00 П`ятниця 8.00-12.00 ЕЛЕКТРОННА ПОШТА - [email protected] 0986333475
Міфи про психологів та психологію Сам собі психолог - це як сам собі стоматолог. Боляче, незручно і загрожує ускладненнями ... При тому, що популярність всього, що пов’язано з психологією, величезна, існує велика кількість «популярної» літератури з психології. Але чи привильне наше уявлення про цю професію? Навіщо потрібні шкільні психологи? Майже у кожній школі є психолог. Але деякі учні про це навіть і не знають. А більшість тих, хто знають, все одно до них не ходять, навіть якщо і мають певні проблеми. То навіщо ж тоді все-таки потрібні шкільні психологи? В чому полягає робота шкільного психолога та які її особливості? Шкільні не займаються лікуванням дітей. Вони існують в основному для того, щоб вислухати проблему, надати допомогу у її вирішенні. Чи помічали ви, що коли комусь викажеш свої тривоги, то одразу й легше стає на душі. Для деяких роль “жилетки”, у яку можна виплакатись, виконують друзі чи батьки. Але ж бувають такі ситуації, що соромно або незручно розповісти мамі, а подруга потрібної поради не дасть, адже сама не має життєвого досвіду. В таких випадках допомагає психолог. Він у жодному разі не має права розголошувати інформацію, яку розповів учень. Лише у крайньому випадку може поговорити з батьками. Також шкільні психологи багато проводять різних досліджень (пам’ять, увага, мислення, темперамент, характер, профорієнтація). Крім цього, в деяких школах вони ведуть факультативи з психології та виступають кураторами курсових робіт та МАН. Психолог – це теж не зовсім те, що показують у фільмах, особливо американських. Розвіємо ряд міфів про психологію, що існують у суспільстві. В деяких школах ставлення дітей до психологів дуже дивне. Так, якщо однокласник відвідує психолога, то його починають вважати ненормальним, божевільним, дражнити психом. Це тому, що діти мало обізнані у тому, чим займаються психологи, тому і вигадують різноманітні міфи.
Міф 1 Психолог так чи інакше має справу з «ненормальним» людьми. Нормальний, здоровий чоловік до психолога не піде. Один із найпопулярніших міфів. Перш за все, психолог за визначенням має справу зі здоровими людьми, що мають ті чи інші труднощі, проблеми. З психічними відхиленнями має справу лікар, психіатр. Всі чули про роль психіатрії в тоталітарному суспільстві і долю дисидентів, які потрапляли в лыкарны; та й до цієї пори на людини, який відвідує психотерапевта, багато косяться. Саме це часто відлякує звичайних людей, яким звернення до психолога дуже допомогло б вирішити важливі завдання в своєму житті або подолати серйозні складності. Це медична спеціалізація. Психолог же не має медичної освіти і навіть не має права лікувати. Що стосується поділу психолог і психотерапевт, то він не настільки очевидний. Однак можна сказати, що психотерапевт має справу з більш складними випадками, глибокими психологічними травмами, особистісними проблемами. Психотерапія припускає більш глибоку і тривалу роботу, в ході якої досить суттєво може змінитися внутрішній світ клієнта. Психолог же консультує, розбирається з приватними випадками, дає рекомендації (наприклад, психолог разом з клієнтом може напрацювати список прийомів, які допомагають розслабитися або, навпаки, зосередитися і т.п.).
Міф 2 Завдання психолога – якомога швидше розібратися в проблемі клієнта, дати правильну пораду, а для цього він, звичайно, повинен володіти великим життєвим досвідом. Якоюсь мірою це теж залежить від підходу, в якому працює психолог, але все ж таки можна стверджувати, що завдання психолога – не давати поради. Взагалі, психолог не повинен розібратися в проблемі клієнта і вирішити її. Він повинен допомогти людині, створити умови, щоб вона сама це зробила – розібралася, прийняла рішення. Ніхто краще самої людини не може знати найкраще рішення своєї проблеми, але йому занадто багато що заважає знайти його. Ось і завдання фахівця – створити оптимальні умови для роботи клієнта з самим собою. А робота ця непроста.
Міф 3 Хороший психолог після недовгого спілкування складає психологічний портрет співрозмовника. Завдання психолога – не розібратися в життя клієнта, а допомогти йому самому розібратися у своєму житті. Тому у нього просто немає такої задачі – якось визначити проблему клієнта або тип його особистості. Таке навішування ярликів, можна навіть сказати, видає як раз не найкращого спеціаліста. Адже саме по собі віднесення людини до того чи іншого типу або визначення якогось рівня мало що дає для вирішення реальної проблеми. Та й не треба плутати психолога з ясновидцем. Часто психологи чують такі прохання: бачиш людину в перший-другий раз, а він, дізнавшись про свою професію, просить розповісти йому про нього.
Міф 4 Кожна людина – психолог, тільки у деяких є диплом, а у деяких немає. Якщо вважати розмови по душам на кухні психологічної допомогою – то може бути… І, напевно, у бесіді хороших друзів є елементи психологічної роботи. Якщо це, звичайно, не поради типу «подруга краще знає». Однак специфіка роботи спеціаліста в тому, що він робить це усвідомлено, більш глибоко розуміє відбуваються процеси під час взаємодії, а значить – керує цим процесом. У цьому сенсі робота його більш ефективна, професійна. Які проблеми зараз найбільше турбують дітей та підлітків? В основному це ситуації пов’язані з проблемами у сім’ї та стосунками з однолітками. Конфлікти, непорозуміння – різне у житті буває. Але ті, хто звертався по допомогу, обов’язково знаходили вихід із складного становища. А часто навіть буває, що після візиту до психолога проблема вже не здавалась такою страшною, адже просто розповівши її, починаєш краще розбиратись у ситуації та перестаєш переживати через, як виявлялося, дрібниці. В яких випадках треба, не боячись, йти просити допомоги у психолога? Не переживай, якщо відчуваєш, що починаєш заплутуватись у ситуації. Лише людина, яка об’єктивно зможе оцінити твоє становище, допоможе тобі розібратися. Не потрібно виношувати проблему в собі, це ні до чого хорошого зазвичай не призводить. Це лише може спричинити душевну травму та виникнення комплексів. Мені, звичайно ж, зрозуміло, що одна стаття не зможе вирішити всі існуючі проблеми. Але, сподіваюсь, що все ж таки ті учні, які її прочитали, будуть з більшою повагою ставитись як до психологів, так і до дітей, що їх відвідують. Взято із http://medbib.in.ua/mifyi-psihologah.html Психологія це наука, що має «давні корені» і походить ще від давньогрецької філософії. Не дивлячись на те ,що наука сформувалася не так давно, але посіла визначне місце в житті кожної людини. Психологія допомагає людям пізнавати себе, вирішувати проблеми виховання та становлення особистості, навчає керувати своєю поведінкою, долати труднощі й радіти кожній хвилині життя…Зміст роботи психолога в школі полягає в пошуку оптимального способу взаємодії дитини, її родини, всіх учасників педагогічного процесу.Його призначення – допомогти дитині адаптуватися до вимог і правил школи, а джля педагогів у створенні умов для успішного навчання і розвитку дитини, свого певного комфортного внутрішнього середовища. Психологічний супровід навчання і виховання будується, виходячи з особливостей навчального закладу, контингенту учнів, традицій і творчого потенціалу педагогічного колективу, на виборі індивідуального «маршруту» супроводу, тобто програм, спрямованих не лише на вирішення проблем і ускладнень, але й на їх запобігання. Беручи до уваги всі перелічені фактори слід зазначити, що в нашій школі психологічна робота за своєю спрямованістю ділиться на три напрями: • робота з педагогічним колективом; Робота з учнями нашої школи має декілька основних нерозривних напрямків діяльності:
Консультативна, просвітницька, навчальна діяльність включає в себе велику кількість ознайомчих бесід, зустрічей з цікавими людьми, з представниками соціальної служби, громадських та молодіжних організацій. Також сюди можна віднести перегляд відео матеріалів, створення власних сценаріїв і фільмів на різноманітні актуальні теми. Серед таких тем можна назвати тематику загальної районної програми для старшокласників, збереження загального і репродуктивного здоров`я, родинного виховання». Проводиться консультування з питань адаптації до нових умов навчання, складових успіху сучасної молодої людини, мотивації і результативності навчання і т.п.
ПСИХОЛОГІЧНА ЕПІДЕМІЯ Сьогодні пандемія коронавірусу викликає «психологічну епідемію». Що відбувається? Через недостатність інформації, її негативний зміст, фокусування уваги на коронавірусі у людей росте масовий страх та відчуття паніки. В подібних загрозливих ситуаціях психіка людини відключає критичне мислення та здоровий глузд і людина поводиться, опираючись лише на свої емоції. Що робити? 1. Не панікуйте та беріть відповідальність лише за те, що ви можете контролювати. Цілком НОРМАЛЬНО, в даній ситуації, засмучуватись, тривожитись, боятись. 2. Обов’язково перевіряйте інформацію, яку отримуєте. Сьогодні досить часто розповсюджується фейкова інформація, яка масово розсилається всім у особисті повідомлення, групи у «вайбері», сторінки у соціальних мережах тощо. 3. Обмежте час перебування в інтернеті та соціальних мережах. . Сплануйте режим власного дня та режим дня ваших близьких. Це надасть змогу відволіктися від ситуації, що склалася, виконувати певну роботу та жити у відповідному режимі. 5. Обов’язково спілкуйтесь із близькими та друзями в режимі телефонного зв’язку, відеочатах тощо. Намагайтесь не обговорювати коронавірус, але говоріть про свої почуття та тривоги. 6. Будьте ввічливими до людей на вулицях, в супермаркетах, громадському транспорті тощо та не включайтесь у конфлікти. 7. Дотримуйтесь здорового способу життя, включайте в режим дня фізичну активність та не боріться із негативними емоціями алкоголем, палінням та іншими шкідливими речовинами. Не соромтеся та звертайтеся до психологів у режимі онлайн. При онлайн-консультуванні можливо надати якісну та ефективну психологічну допомогу. Під час дистанційного навчання задля охорони психічного здоров’я, надання психологічної підтримки всім учасникам освітнього процесу на сайті Ренійський заклад загальної середньої освіти #4 Ренійської міської радирозміщуються просвітницькі матеріали. Усі учасники освітнього процесу у разі необхідності можуть отримати індивідуальну консультацію психолога Вельшиневської В. І.., написавши на ел.адресу [email protected]
Рекомендації психолога участникам освітнього процесу 5-11 класів, що навчаються на дистанційно.1. Дотримуйтесь графіка Під час карантину важливо підтримувати звичайний розпорядок дня. У вас може виникнути велика спокуса оголосити карантин додатковими канікулами і цілий день сидіти перед екраном телевізора. Але зміна графіка також може викликати стрес. Корисно буде написати на аркуші паперу або на стікерах докладний розпорядок дня і розмістити його так, щоб ви постійно його бачили. Важливо, щоб у вас були чіткі очікування щодо того, що буде відбуватися упродовж дня – коли буде час для навчання, а коли – для читання й відпочинку. 2. Підтримуйте контакт з друзями і близькими Дуже важливо підтримувати контакт з друзями – це знизить рівень стресу. Також спілкуйтеся з близькими і родичами, яких ви тимчасово не можете відвідати особисто. Використовуйте Viber або інші відеочати, спілкуйтеся в месенджерах і соцмережах. 3. Влаштуйте танцювальну вечірку Запропонуйте батькам разом з вами влаштувати вечірку.Якщо карантин не дозволяє вам гуляти на свіжому повітрі, влаштуйте танцювальну вечірку вдома. Все, що вам потрібно, – знайти в Інтернеті улюблену музику. 4. Під час карантину використовуйте електронні пристрої з розумом До негативного впливу сучасних ґаджетів не відноситься випромінювання, але при неправильному дозуванні екранного часу і неадекватному його розподілі, їх використання може негативно впливати на нервову систему, зір, сприяти ожирінню і неправильному обміну речовин. Отже, треба знати і дотримуватися певних правил використання цифрових ґаджетів, розроблених медичними працівниками та науковцями.
6. Читайте книги Читання знижує стрес. Доведено, що лише шість хвилин читання знижує рівень стресу на 65%. Навіть від нудьги рятує. Цікавий сюжет художнього твору відволікає від проблем та заспокоює. Поради для батьків на карантині Сьогодні діти, так само, як і дорослі, перебувають у напрузі, вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, стану батьків, змін звичайного режиму та обмежень. Допоки немає розуміння та ясності цього питання, напруга посилюється. Діти під час дистанційного навчання і перебування в домашніх умовах потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини та її почуттями, чесно говорять про свої тривоги та відчуття. Під час карантину не вистачає простих речей: спокійних прогулянок, зміни місць перебування та відвідування своїх друзів та близьких людей. Слід навчитися таким важливим речам, які слід зробити пріоритетними під час карантину: ✔ вміти зрозуміти і пробачити іншого члена сім’ї; ✔ поважати вибір вашої дитини; ✔ визнавати свою провину, якщо ви не праві; ✔ не розвивати конфлікт, бо кожна сварка віддаляє людей один від одного; ✔ не ображати дитину чи іншого члена сім’ї; ✔ взаємодопомога членам сім’ї. Гарною ідеєю, від однотипних днів буде започаткування чогось одного, нового кожного тижня, наприклад: тиждень книг, тиждень обіймів, тиждень добрих слів. Все це допоможе розвитку та позитивно вплине на психологічний клімат сім’ї. Окремо, слід відмітити „тиждень без образ” та „тиждень без критики”. Звісно, що це ідеальний стан людини та сім’ї, коли в ній не ображаються, а постійно підтримують один одного, але в багато сімей лише вчиться такому вмінню та стану. Тому, впроваджуючи, „тиждень без образ” потрібно ще на вихідних перед початком такого тижня, домовитися, що ніхто ні на кого не ображається, тобто будь-яка звична реакція на образливий чинник відразу погашається, не дозволяючи обіді заполонити мозок, а по закінченню тижня обговорити, що було не приємним для кожного члена сім’ї. Обов’язковим, під час нових реалій життя буде визначення графіку життя сім’ї та дисципліна дотримання його розпорядку. Слід не забувати про час „для себе”, оскільки кожен, не залежно від ролі, яку виконує в сім’ї людина, чи то мама чи 5-річна дитина, кожен індивід потребує простору хоч маленького та певного часу, щоб побути на самоті. Головне пам’ятати, що дітей не потрібно весь час розважати. Головне правило карантину дорослі знаходьте час для себе і свої захоплення. Поміркувати чи може взятись писати щоденник. Ведення останнього буде вкрай доречним у нинішній ситуації, адже дія паперу та ручки позитивно впливає на психологічно-емоційний стан людини. Також не забувайте мотивувати себе під час карантину та гарною ідеєю буде, коли дитина буде бачити, що ви постійно працюєте також над собою, наприклад: ✔ визначте та поставте перед собою короткострокову ціль, розкажіть про неї дитині та визначте строки її реалізації. Добре, буде якщо дитина поставить перед собою свою ціль на цей же термін; ✔ напишіть пост у соцмережах про свою ціль. Дитина повинна бачити й розуміти, що батьки серйозно та наполегливо підходять до своїх бажань; ✔ долучіться до онлайн – челенджу, якщо для вас групова підтримка є важливою та приєднайте до нього свої дітей, якщо це доречно зробити, виходячи з їх інтересів. Під карантину можна „перезагрузитись”, а відведений час перетворити на джерело більшої близькості. Близькість – це коли ми приділяємо увагу своїм рідним та по-іншому дивимося, відмічаючи зміни, які відбуваються, адже вони ростуть та по своєму бачать ситуацію. Для тих, хто хоче побудувати комфортні відносити зі своїми дітьми та, загалом, у сім’ї це плідний час для роботи. Будьте розважливі та відмічайте 5 речей, які порадували вас кожного дня та навчіть цьому мистецтву вашу дитину та інших членів сім'ї. Будьте здорові!
"ЯК УНИКНУТИ «ДОМАШНІХ БАТАЛІЙ НА КАРАНТИНІ», АБО ДИСЦИПЛІНА ДЛЯ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА БЕЗ КОНФЛІКТІВ! " Виховуючи дитину, ми неминуче накладаємо обмеження на її поведінку. «Хочу» і «Не можна», «Не хочу» і «Треба» — ось джерело конфлікту, який у деяких сім’ях переростає в силову боротьбу, справжні «домашні баталії». «Не мудруй, слухай, що тобі кажуть!», «Буде так, як я сказав!», «Якщо ти.., то я...» — чуємо ми від дорослих. «Відчепися!», «Все одно буду!», «Ти погана, я тебе не люблю!» — чуємо з іншого боку у відповідь. Вимагаючи незаперечної слухняності, ми придушуємо творчу основу в дитині, але й залишати без уваги негативну поведінку ми не можемо: вседозволеність — не краща альтернатива авторитарному стилю виховання. Як домогтися від дитини відповідної поведінки, залишаючись із нею «по один бік барикад», не доводячи справу до конфронтації? Cподіваємося, що міркування й поради, які ми запропонуємо, допоможуть вам творчо осмислити те, що відбувається між вами й вашою дитиною. Перш ніж «взятися за дисципліну», спробуйте відповісти на наступні запитання. 1. Чи відповідають ваші вимоги можливостям дитини? Можливо, ви ставите перед нею явно недосяжну мету. Проконсультуйтеся з психологом, він допоможе з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дитини визначити, які вимоги можна вважати реальними, а які вам краще відкласти на рік чи два. 2. Чи не зловживаєте ви своїми повноваженнями «головнокомандувача»? Проголошуючи свої «треба» й «не можна», чи не забуваєте ви про права дитини на своє особисте «хочу»? Спробуйте впродовж трьох хвилин пригадати хоча б 5 питань, із яких ваша дитина зазвичай сама приймає рішення і вас це не дратує. Якщо пригадати важко, ви перестаралися — життя вашої дитини занадто регламентоване й рано чи пізно виникне «бунт на кораблі». Складіть перелік ваших вимог до дитини. Поставте їх за ступенем важливості (перше — найважливіше, останнє — найменш важливе)... І поділіть їх на три групи. Група А — ваші жорсткі вимоги (обов’язкові для виконання), група Б — ваші побажання (можливі варіанти), група В — ваші мрії. Спробуйте так до них і ставитися. Залишіть за дитиною право вибору в межах деяких ситуацій. Дайте їй право грати активну роль у тому, що стосується її особисто. На помилках вчаться. Дозволяйте дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності). Тільки тоді вона дорослішатиме й ставатиме відповідальною. Тепер перейдімо до порад. 1. Наполягаючи на своєму, ставтеся до маленької людини з повагою, не принижуйте почуття особистої гідності дитини. • Виявляючи несхвалення, звертайтеся до вчинків, а не до особистості дитини. Не торкайтеся особистості, визначайте тільки вчинки, тільки конкретні дії. Не «ти поганий», а «ти вчинив погано». Не «ти жорстокий», а «ти вчинив жорстоко». • Не критикуйте почуття дитини.Не думайте, що дитина, яку ви присоромили, одразу ж перестане злитися, заздрити, ревнувати, злорадіти. Почуття людини — це частина її «Я», рівень розвитку почуттів відбиває рівень розвитку особистості. Критика на адресу почуттів рівнозначна загальній критиці на адресу особистості дитини. Водночас дорослий може й повинен вчити дитину вміння виражати свої почуття в соціально прийнятній формі. Дитина має відповідати за свої вчинки, і дорослий може вимагати контролю над ними. • Умійте вислухати дитину.Дайте «обвинуваченому» слово! Не позбавляйте його права бути почутим і зрозумілим. «Роби те, що я кажу, твоя думка мене не цікавить» — не найкраща форма діалогу між цивілізованими людьми. Вона принижує гідність дитини. Само по собі відчуття, що тебе почули й зрозуміли, знімає напруження. Поспостерігайте за собою: коли ви слухаєте, ви справді слухаєте чи чекаєте, коли настане ваша черга говорити? • Вимагаючи «капітуляції», запропонуйте «почесні» умови.Наполягаючи на своєму, не заганяйте дитину в кут. Дайте їй можливість «зберегти обличчя». Запропонуйте таке рішення, яке дасть можливість із честю вийти зі складного становища — це допоможе дитині погодитися з вашою точкою зору. • Не жартуйте з вогнем. Іронія та жарти на адресу дитини часто провокують з її боку упертість або агресію. Вона не завжди може відповісти вам тим самим і захищає своє «Я» доступними їй засобами. • Зачіпають почуття особистої гідності й напружують атмосферу: — порівняння з іншими на користь інших; — похвала на адресу інших на тлі невдач і труднощів у дитини; — команди, накази, категоричні вказівки («Твої почуття, думки, бажання мене не цікавлять»); погрози (дитина чує: «Я дужчий, і буде так, як я сказав»); — слова «ти завжди...», «ти ніколи...» (узагальнюють оцінку якогось негативного явища до масштабів оцінки особистості дитини); — слова на зразок «це ж елементарно» (означають, що дитина не може впоратися з тим, з чим легко справляється будь-хто); — невтішні пророцтва на майбутнє (крім того, що вони мають вплив навіювання, вони начебто кажуть: «Ну що хорошого можна чекати від тебе, такого поганого!») 2. Вимагаючи відповідної поведінки, починайте не з моментів, що вас розділяють, а з того, в чому ви одностайні. Спочатку кажіть дитині «так», і лише потім «але». • Найкраще, якщо ви одностайні в тому, що ваша дитина загалом хороша.Якщо ви збираєтеся довести їй, що вона погана, вам доведеться зіштовхнутися з великими труднощами (увімкнуться захисні механізми, покликані зберігати самоповагу, і дитина вас може просто не почути). Перед тим як перейти до критичних зауважень, висловіть дитині загальне схвалення або спробуйте знайти в її поведінці щось гідне похвали (добре, якщо це буде загальним фоном ваших взаємин. Протягом дня спробуйте знайти кілька приводів сказати дитині добрі слова). Почніть із цього. Потім висловіть своє невдоволення, побажання чи вимоги. І завершіть знову-таки на позитиві. Показавши дитині, що ви союзники, а не противники, ви маєте більше шансів донести до неї свою критику, минаючи захисні механізми. • Іще одна можливість досягти одностайності — співпереживання. Вам не подобається поведінка вашої дитини, ви обурені й готові висловити все, що думаєте з цього приводу (готові стати на шлях критики і конфронтації). Якщо ви зацікавлені в змінах, — не поспішайте. Спробуйте зрозуміти, що з цього приводу думає і відчуває вона. Мабуть, якісь почуття дитини будуть вам по-людськи зрозумілими, їх не можна ігнорувати. Адже вони є, вони існують, вони важливі для вашої дитини! І їй набагато простіше буде дотримуватися ваших вказівок, якщо спочатку вона зустріне з вашого боку розуміння й співпереживання. Налаштувавшись на спільну хвилю, вам набагато легше буде «вести» дитину за собою й домагатися бажаного. «Я уявляю, як тобі не хочеться сідати за уроки, по телевізору фільми — один цікавіший за інший!» — набагато ефективніше, ніж «Скільки можна сидіти перед телевізором, за уроки ще, мабуть, не брався!» • Інтереси дитини можуть стати ще однією спільною точкою, відштовхуючись від якої, ви зможете разом рухатися вперед. Придивіться, чим найбільше захоплюється ваша дитини. Деякі з цих занять можуть здатися вам непотрібними й навіть шкідливими. Однак пам’ятайте, що для дитини вони важливі й цікаві і до них треба поставитися з повагою. На хвилі інтересу вашої дитини ви зможете почати передавати їй те, що вважаєте корисним. Це нагадує спосіб щеплення сортової яблуні до «дички». Сам «культурний саджанець» у землі не виживе. Але він добре прищеплюється до існуючих захоплень. Зв’яжіть пропоноване вами із задоволенням якої-небудь актуальної потреби дитини — і справа зрушить! • Спільна «зона радості», час, коли дитині разом із вами добре (весело, цікаво, радісно) об’єднає вас дуже міцними зв’язками, які роблять дитину сприйнятливою до вашої думки, побажань, вимог. 3. Залучайте дитину до «законотворчості», поділіться з нею «законодавчою владою». Встановлюючи правила й норми, обов’язкові для виконання, поцікавтеся думкою дитини. • «Я хочу з тобою порадитися»— хороший початок для викладу якоїсь назрілої проблеми. Дитина має зрозуміти, що вас турбує, і стати рівноправним учасником у пошуку рішення. • «Давай домовимось»— цією фразою можна почати розмову про взаємні зобов’язання. Укладення угоди передбачає розмову рівних. У разі порушення своїх обов'язків дитиною, відповідна акція батьків уже не буде сприйнята як помста або покарання. Вона просто свідчитиме, що угоду розірвано... Але якщо «сторони» зацікавлені, її, звичайно, можна відновити. • «Вибирай»— цим можна закінчити перелік прийнятних, на ваш погляд, альтернатив поведінки дитини. Остаточне слово начебто залишається за дитиною. Якщо вона вибере сама, вірогідність виконання ваших вимог суттєво зросте. • «Міняюся, не дивлячись!»— переконливий прийом у тих випадках, коли дитина претендує на права дорослого («Чому тобі можна, а мені не можна?»). Запропонуйте їй помінятися, тільки поясніть, що разом з вашими правами вона одержить і ваші обов’язки (або відповідальність). Швидше за все її особистий вибір зупиниться на традиційному «розподілі праці». 4. Вимагаючи слухняності, робіть це твердо й рішуче. Адже в тому, що «Васька слушает, да ест», винен кухар. • Пам’ятайте, що після «а» доведеться казати «б».Збираючись висловити якусь вимогу до дитини, зважте, чи вистачить у вас сил і часу, щоб наполягти на своєму. • Формулюйте свої вимоги стисло.Не кількість аргументів вирішує кінець справи, а їхня сила. Багатослівність — ознака слабкості позиції. Черговість наведених аргументів впливає на їхню переконливість. Найбільш переконливий наступний порядок: сильний, середній за силою і найсильніший аргумент. • Не повторюйтесь.Якщо те, що ви хочете сказати, ви вже неодноразово казали, промовчте або зробіть щось інше. • Будьте мужніми.Не відступайте, навіть якщо вам здається, що дитина вас у цю мить просто ненавидить. Ці її почуття стосуються не вас і вони тимчасові. Якщо ви не принизили й не образили її, почуття любові обов’язково повернуться до неї. • Не втрачайте самовладання.Цієї миті важливо бути врівноваженим і спокійним. 5. Починаючи «вибухонебезпечну розмову», переконайтеся, чи немає поблизу «відкритого вогню». Зауваження, претензії, критику, заборони, вимоги можна висловлювати тільки в спокійній атмосфері. Поганий настрій, знесилення, втома, емоційне збудження (у вас чи у вашої дитини) — не кращий час для дисциплінарних впливів. Краще їх відкласти. Швидше за все, вони призведуть до конфлікту. 6. Якщо справа дійшла до покарання... • Покарання має бути співмірним із вчинком дитини. • Не можна карати ігноруванням.Гра в мовчанку чи вгадування не під силу для психіки дитини. • Краще позбавити дитину чогось приємного, ніж використовувати каральні заходи. • Покарання можна пояснити дитині як природний наслідок її негідної поведінки. Ті неприємні моменти, які відчуває покарана дитина, вона не повинна сприймати як помсту розгніваного або ображеного дорослого, як перемогу дорослого у війні з дитиною. Важливо, щоб не лише дорослий, а й дитина розуміли, для чого її карають (не тільки за що, а й для чого). Якщо дитина не вимила посуд, можна пояснити їй, що тепер ви не встигнете спекти пиріг, який усі люблять, і що ви так само цим засмучені, як і вона. Так само, як і вона... Не забувайте, що взаєморозуміння, співпереживання, увага до почуттів вашої дитини — це золотий фонд ваших взаємин, який гарантує вихід із будь-яких труднощів і конфліктів! Психологічна адаптація першокласників до школи Початок навчання в школі – один із найбільш складних і відповідальних моментів в житті дитини. Це не тільки нові умови життєдіяльності – це нові контакти, нові відносини, нові обов’язки. Змінюється все життя дитини: все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам і турботам. Це дуже напружений період, бо з перших днів школа висуває перед учнем цілий ряд задач, що не пов’язані безпосередньо з його досвідом, вимагає максимальної мобілізації інтелектуальних і фізичних можливостей. Необхідно виділити наступні умови психологічної адаптації дитини до школи: По-перше, змінюється соціальна позиція дитини: з дошкільника вона перетворюється на учня. Вперше в своєму житті дитина стає членом суспільства з своїми і суспільно-громадськими обов’язками. По-друге, у дитини відбувається зміна провідної діяльності. З приходом до школи діти починають опановувати учбову діяльність: школярі повинні «навчитися вчитися», тобто запам’ятовувати учбовий матеріал, формулювати відповідь, вирішувати задачі. Дитина зобов’язана робити те, що їй не завжди хочеться робити; вона повинна довільно контролювати свою поведінку. Бути уважною на уроках. По-третє, важливим чинником психологічної адаптації дитини до школи виступає її соціальне оточення: вчитель, клас, сім’я. Від відношення вчителя до дитини залежить успішність її подальшого навчання в школі. Успішність адаптації дитини до школи багато в чому залежить також і від того, наскільки міцно вона змогла затвердити свою позицію в класі серед однолітків. Сімейна ситуація, в якій опиняється дитина на початку свого навчання в школі, також має велике значення. По-четверте, однією з гострих проблем навчання в початковій школі виступає проблема заборони рухової активності ініціативної дитини і, навпаки, активізація повільних і пасивних дітей. Вчитель прагне сформувати якийсь оптимальний рівень активності дитини, котрий сприятиме кращому засвоєнню учбового матеріалу, підтримці активної уваги, зосередженості. По-п’яте, успішна адаптація дитини до школи, її повноцінне включення в учбово-виховний процес пов’язана з необхідністю зміцнення психіки дитини, з розвитком її мислення і емоційно-вольової сфери, з нейтралізацією страхів і негативних переживань. Необхідно розвивати «комплекс довільності» – уміння контролювати себе самостійно, бути уважним, бути здібним до довільних вольових та інтелектуальних зусиль . Адаптація (пристосування) дитини до школи відбувається не відразу. Це досить тривалий процес, пов’язаний із значною напругою всіх систем організму. У цьому плані можна виділити два періоди адаптації: · «первинна адаптація» – період, що триває орієнтовно перше півріччя навчання в школі; · «остаточна адаптація» – орієнтовно до кінця першого року навчання. Процес адаптації складається з багатьох, тісно взаємозв’язаних, аспектів: соціального, педагогічного, фізіологічного, психологічного тощо. Особливе місце відводиться фізіологічній і психологічній адаптації дитини. Успішність процесу адаптації багато в чому визначається станом здоров’я дитини. Залежно від стану здоров’я, виділяються групи дітей, що дають «легку адаптацію», «адаптацію середньої тяжкості» і «важку адаптацію». При «легкій адаптації» стан напруженості функціональних систем організму дитини компенсується протягом першої чверті. При «адаптації середньої тяжкості» порушення самопочуття і здоров’я більш виражені і можуть спостерігатися протягом першого півріччя. При «важкій адаптації» значні порушення в стані здоров’я дитини наростають від початку до кінця навчального року. Як правило, індикатором трудності процесу адаптації до школи є зміни в поведінці дітей. Це може бути надмірне збудження і навіть агресивність, а може бути, навпаки, заторможеність, депресія. Може виникнути (особливо при несприятливих ситуаціях) і відчуття страху, небажання йти в школу. Всі зміни в поведінці дитини, як правило, відображають особливості психологічної адаптації до школи. Спостереження за школярами перших класів, дозволили виділити три групи дітей по показнику соціально-психологічної адаптації [2]: I група – що «легко адаптуються» – діти цієї групи адаптуються до школи протягом перших двох місяців навчання. Такі діти відносно швидко вливаються в колектив, пристосовуються до шкільних умов, знаходять нових друзів в класі; у них майже завжди хороший настрій, вони спокійні, доброзичливі, старанно і без напруги виконують усі вимоги вчителя. Іноді у них спостерігаються складності або в контактах з дітьми або у відносинах з вчителем, тому що їм ще важко виконувати всі умови правил поведінки: хочеться побігати на перерві чи поспілкуватись із товаришами не дожидаючись дзвоника тощо. Зазвичай, до кінця жовтня труднощі цих дітей нівелюються, відносини нормалізуються, дитина повністю звикається і з новим статусом, і з новими вимогами, і з новим режимом – вона стає учнем. II група – що «довго адаптуються» – дітям цієї групи притаманний довгочасний період адаптації, період невідповідності їхньої поведінки до вимог школи затягується: діти не можуть сприйняти ситуацію навчання, спілкування з вчителем та іншими дітьми – вони можуть гратись на уроках або виясняти відносини з товаришем, вони не реагують на зауваження вчителя або реагують із сльозами чи образами. Зазвичай ці діти зазнають труднощів і в засвоюванні навчальної програми. Лише в кінці першого півріччя реакції цих дітей стають адекватними вимогам школи, вчителя. III група – що «важко адаптуються» – діти, у яких соціально-психологічна адаптація пов’язана із значними труднощами; крім того, вони не засвоюють учбову програму, у них спостерігаються негативні форми поведінки, різкий прояв негативних емоцій. Саме на таких дітей найчастіше скаржаться вчителі, діти, батьки: вони «заважають працювати в класі», «третирують дітей». Розглянемо чинники, що впливають на успішність адаптації дитини до школи : · функціональна готовність до початку систематичного навчання: організм дитини повинен бути функціонально готовий, тобто повинен досягти такого рівня розвитку окремих органів і систем, щоб адекватно реагувати на дії зовнішнього середовища. Інакше процес адаптації йде з великою напругою, оскільки діти, функціонально не готові до навчання, мають нижчий рівень розумової працездатності; · вік початку систематичного навчання: не випадково адаптаційний період у шестирічок більш тривалий ніж у семирічок. У шестирічок спостерігається більш висока напруженість всіх систем організму, більш низька і нестійка працездатність. Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку. Саме в цей рік формуються такі важливі новоутворення: інтенсивно розвивається регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення, формується внутрішній план дій; · стан здоров’я: це один з основних факторів, що впливають не лише на діяльність і успішність процесу адаптації до школи, а й на процес подальшого навчання. Найбільш легко адаптуються здорові діти. Важче від усіх адаптуються діти, у яких період новонародженості мав несприятливий перебіг, діти, котрі мали черепно-мозкові травми, котрі часто і тяжко хворіють, котрі мають в анамнезі різноманітні хронічні захворювання і особливо розлади нервово-психічної сфери; · рівень тренованості адаптаційних механізмів: безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий сад, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», не звичні до тривалого перебування в дитячому колективі і режиму дошкільної установи діти; · особливості життя дитини в сім’ї: велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім’ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім’ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо; · психологічна готовність до шкільного навчання: психологічна готовність передбачає інтелектуальну готовність (рівень розвитку пізнавальних здібностей), емоційно-вольову готовність (емоційна зрілість, адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки) і особову готовність (мотиваційна готовність, комунікативна готовність); · раціональна організація учбових занять і режиму дня: однією з головних умов, без яких неможливо зберегти здоров’я дітей протягом навчального року, є відповідність режиму учбових занять, методів викладання, змісту і насиченості учбових програм, умов зовнішнього середовища віковим можливостям першокласників; · відповідна організація рухової активності дитини: рухова активність – найефективніший спосіб попередження і своєчасного запобігання стомлення, підтримки високої працездатності. Тому включення до організованих занять рухомих ігор, правильний розподіл їх в режимі дня благотворно впливають на функціонування всіх систем організму, і перш за все на центральну нервову систему; · організація учбового процесу з урахуванням статі дитини: процес адаптації до школи у хлопчиків і дівчаток має різний перебіг. Наприклад, в кінці навчального року втомлюваність хлопчиків в 8-10 разів більш виражена, ніж у дівчаток. Вчителям і батька потрібно мати на увазі, що більш успішно виконуються завдання, якщо вони сприймаються дитиною як відповідні її статі. Наприклад, цікавість до вирішення складних завдань у хлопчиків вища за допомогою матеріального, а у дівчаток при емоційному схваленні успіху. Хлопчики більш успішно працюють поодинці, а дівчатка – в змішаній за статтю групі. Рівень домагань у хлопчиків вищий, вони більш автономні, і немов запрограмовані не любити види діяльності, котрі заохочуються дорослими. Якщо хлопчики у відповідь на фрустрацію (перешкоду отримати бажане) частіше реагують зменшенням спілкування, то дівчатка – більш жорсткою, направленою на досягнення цілі, поведінкою. Період, що триває орієнтовно протягом першого півріччя навчання, можна позначити терміном «первинна адаптація». Саме на цей період доводиться основна робота педагогічного колективу, психолога, батьків школярів, котра направлена на швидке звикання дітей до школи, пристосування до неї як середовища свого розвитку і життєдіяльності. Основними задачами цього періоду є : 1. Створення умов для соціально-психологічної адаптації дітей в школі: o створення згуртованого класного колективу (для першокласника дуже важливо відчути себе прийнятим в шкільну сім’ю, реалізувати своє бажання бути почутим і зрозумілим, тому, перш за все, необхідно познайомити дітей один з одним, створити загальну доброзичливу атмосферу в класі, дати можливість дітям відчути себе членами нового співтовариства, ужитися в роль школяра); o встановлення норм взаємостосунків з однолітками, педагогами, співробітниками школи (у перших класах дуже важливим є навчання навичкам учбової співпраці, яка передбачає уміння сформулювати і поставити питання, висловити власну думку, домовитися із співбесідником про спосіб діяльності, оцінити одержаний результат і ін. з будь-яким учасником педагогічного процесу, включаючи бібліотекаря, медсестру, працівників їдальні, обслуговуючий персонал); o пред’явлення дітям єдиних і обґрунтованих вимог (норми і правила поведінки, режим шкільного дня, можливі критерії оцінки роботи, освоєння способів і прийомів учбової діяльності тощо.) 2. Підвищення рівня психологічної готовності дітей до успішного навчання, засвоєння знань, пізнавального розвитку: o розвиток у дітей когнітивних умінь і здібностей, необхідних для успішного навчання в початковій школі (комплекс цих умінь і навиків входить в поняття психологічної готовності до школи); o розвиток у дітей соціальних і комунікативних умінь, необхідних для встановлення міжособових відносин з однолітками і педагогами; o формування стійкої учбової мотивації на фоні позитивної «Я-концепції» дітей, стійкої самооцінки і низького рівня шкільної тривожності, 3. Адаптація учбової програми, навантаження, освітніх технологій до вікових і індивідуальних можливостей і потреб учнів. Необхідно звернути увагу на той факт, що вирішення перерахованих задач передбачає взаємну адаптацію дитини, котра прийшла навчатись і соціально-педагогічного середовища, в котрому відбувається її навчання. З одного боку, докладаються спеціальні зусилля для того, щоб підвищити рівень готовності дитини до навчання, включення в систему педагогічної взаємодії. З іншого боку, сама взаємодія, її форми і зміст модифікуються згідно особливостей дитини та її можливостей.
Поради першому вчителюГоловна роль в створенні сприятливого клімату в класі належить вчителю. Йому необхідно постійно працювати над підвищенням рівня учбової мотивації, створюючи дитині ситуації успіху на уроці, під час зміни, в позашкільній діяльності, в спілкуванні з однокласникам. Рекомендації вчителям щодо успішної адаптації учнів 1 класів: 1. Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей. Надзвичайно велике місце в адаптації дитини до школи належить сім’ї. Тому велике значення в профілактиці труднощів адаптації має поглиблена психологічна консультація на основі тестування та спостереження. Батькам необхідно звертатися за рекомендаціями до шкільного психологоВраховувати індивідуальні особливості дитини – як правильно підготувати її до школи, які проблеми спіткають майбутнього школяра вже в процесі навчання, як подолати труднощі адаптаційного періоду.
Рекомендації для педагогі, що вчителюють у 5 класі. Шкільне життя п'ятикласників ускладнюється часто невиправдано високими вимогами до них з боку вчителів. Цього не можна допускати щонайменше з трьох причин: - уповільнюється темп діяльності учнів, тоді як виконання певних видів робіт потребує більше часу; - зміст навчальних предметів основної школи вибудовується систематично, що, у свою чергу, передбачає сформованість у школярів добре розвиненого теоретичного мислення. У п'ятикласників же воно тільки формується; вони звикли працювати з одиничними поняттями та термінами; - високі вимоги до самостійності та відповідальності підлітків без урахування їх вікових особливостей можуть становити загрозу для емоційного благополуччя дитини. Дорослі очікують від підлітків здатності розуміти інших людей, співіснувати з ними на принципах рівноправності та толерантності. Але у п'ятикласників ці властивості тільки починають формуватись, і їх розвиток вимагає терпіння, обережності, діалогового навчання, створення ситуацій, в яких підлітки навчаються враховувати різні точки зору. За цих обставин важливо, щоб учитель-предметник не переносив механічно методи навчання й форми взаємодії зі старшими школярами на учнів 5-го класу. Необхідно поступово вводити новий зміст і нові форми навчальної діяльності. ПАМ'ЯТКА КЛАСНОМУ КЕРІВНИКУ 5-х КЛАСІВ
ВЧИТЕЛЯМ ВАРТО ПАМЯТИ, ЩО ЦЕ ДІТИ, вони хоча і в 5-му, але до них є особливе ставлення Для успішної адаптації учнів:
ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ УЧНІВ П'ЯТОГО КЛАСУ У процесі навчання у школі дитина проходить через ті чи інші кризові етапи, кожний із яких має свою специфіку,специфіку, свої проблеми, що потребують особливої уваги педагогів, батьків та психологічної служби навчального закладу. Одним із цих етапів є перехід учнів початкової школи у середню.П’ятий клас – кінець дитинства, період, що безпосередньо передує підлітковому.
У цей час діти відкриті і довірливо ставляться до дорослих, визнають їх авторитет, чекають від учителів, батьків та інших дорослих допомоги і підтримки. Це відкриває великі можливості для виховних впливів. Адаптація - процес пристосування до нових умов чи вимог середовища, результатом якої має бути пристосування, що є показником життєвої компетентності індивіда.
У 5-му класі діти переходять до нової системи навчання: «класний керівник – учителі-предметники», уроки проходять у різних кабінетах. Інколи діти навіть змінюють школу, у них з’являються нові однокласники. Більшість дітей переживає цю подію як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя». Незважаючи на таку гадану дорослість, п'ятикласник потребує ненав'язливого контролю, підтримки та допомоги, оскільки не завжди може сам зорієнтуватися в нових вимогах шкільного життя.
Саме педагоги, батьки, фахівці психологічної служби мають допомогти дітям. Психологічні особливості молодшого підліткового віку. Набуття почуття дорослості, прагнення відмежуватися від усього підкреслено дитячого - основна характеристика молодшого підлітка:
Психологічні: 1. Зміна умов навчання; 2. Різноманітність і якісне ускладнення вимог, що висуваються до школяра різними вчителями; 3. Зміна позиції «старшого» у початковій школі на статус «самого маленького» у середній. 4. Декілька слів про навчальні проблеми п’ятикласників: 1) слабка навчальна підготовка у початкових класах. 2) Несформованість вміння аналізувати та синтезувати (нерозвинені розумові дії та операції), поганий мовленнєвий розвиток, слабкі увага та пам’ять. 3)Нерозвинута воля – небажання, «неможливість», за словами учнів, примусити себе постійно займатися навчанням. Таких дітей не приваблює мета, тому що для п’ятикласників характерне переважно емоційне ставлення до своєї діяльності. Наслідки: У адаптаційний період діти можуть стати більш тривожними, боязкими або, навпаки, «розв'язаними», надмірно гучними, метушливими. Відбувається зниження працездатності, діти можуть стати забудькуватими, неорганізованими, іноді порушується сон, апетит. Ознаки успішної адаптації:
Ознаки дезадаптації:
Чим можна допомогти ? Перша умова шкільного успіху п'ятикласника - безумовне прийняття дитини, незважаючи на ті невдачі, з якими він вже зіткнувся або може зіткнутися. Створюйте умови для розвитку самостійності у поведінці дитини. У п'ятикласника неодмінно повинні бути домашні обов'язки, за виконання яких він несе відповідальність
творюйте умови для розвитку самостійності у поведінці дитини. У п'ятикласника неодмінно повинні бути домашні обов'язки, за виконання яких він несе відповідальність
ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ? Як допомогти булеру? Концентрувати увагу на відчуттях інших, тих кого булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини. Пам'ятайте, що агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої та розлади поведінки. Перейдіть за посиланням для перегляду відео інструкцій по діям в ситуації булінгу (Як боротися з булінгом: поради для дітей): https://www.youtube.com/watch?v=espwzDTLVkE
ЗЛОВЖИВАННЯ ІНТЕРНЕТОМ ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ Зловживання інтернетом і телебаченням не тільки шкодить зору, поставі та сну — воно також негативно впливає на нашу психіку. Зокрема, ненормоване споживання новин (та інформації в будь-якому іншому вигляді) спричиняє тривожність, дратівливість та залежну поведінку. Є таке поняття — інформаційне перевантаження. Його можна порівняти з переїданням: нашому шлунку важко перетравлювати їжу, коли її більше, ніж потрібно. Так і надлишок інформації ускладнює процес її аналізу, а від цього залежить раціональність рішень, які ми приймаємо, та навіть адекватність нашої поведінки. Окрім кількості, важливу роль також грає якість інформації. Українські користувачі інтернету, наприклад, часто страждають на кіберкомунікативну залежність — залежність від спілкування у соціальних мережах. Так, левову частку інформації ми отримуємо саме з соціальних мереж, а вони сприяють поширенню фейків та дезінформації. Проте фейки гуляють не лише соціальними мережами — їх активно поширюють ЗМІ з низьким рівнем соціальної відповідальності. Тому, незалежно від того, де ви звикли отримувати інформацію, треба навчитися її дозувати та перевіряти. Правильні стосунки з медіа: Психологи радять дотримуватися трьох простих правил споживання інформації: 1. Обирайте перевірені джерела інформації: ліцензоване телебачення, відомі національні інтернет-видання, їхні сторінки у соціальних мережах тощо. 2. Ставтеся до інформації критично: аналізуйте замість того, щоб довіряти на слово. 3. Перевіряйте правдивість інформації: дивіться, що з одного приводу кажуть різні ресурси. «Довіряй, але перевіряй — саме за таким принципом треба ставитися до чергового випуску новин, телевізійного шоу або інтернет-публікації. Пильність ніколи не буває зайвою», — зазначає експертка. А залишатися пильними допоможе навичка мислити критично.
ЩО ТАКЕ КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ? ЧИ ВАЖЛИВО ВОНО В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПОТОЦІ!? Критичне мислення — це не про цинізм і критику всього підряд, а про виваженість і логіку. Це навичка робити висновки з прочитаного на основі власного аналізу. Тобто мислити критично означає ставитися до отриманої інформації скептично. «Навички критичного мислення допоможуть орієнтуватися в інформаційному потоці, фільтрувати другорядне, відсіювати брехню та протистояти маніпуляціям. Окрім того, критичне мислення дозволяє не просто приймати зважені рішення, а й відстоювати їх», — кажуть психологи. При цьому, за словами психологів, діти володіють навичками критичного мислення краще за дорослих: вони схильні сумніватися в тому, що чують і бачать, ставити уточнювальні запитання і в такий спосіб досліджувати невідоме. Такі звички важливо заохочувати в дітях, а дорослим та підліткам — розвивати в собі. Методи розвитку критичного мислення такі : 1. Ставте запитання та припиніть сприймати все на віру. Якщо маєте хоча б маленькі сумніви щодо правдивості інформації, не бійтеся «копати» глибше та досліджувати питання. 2. Шукайте докази, які підтвердять або спростують інформацію, що вас зацікавила. Використовуйте різні джерела. 3. Накопичуйте знання, розширюйте світогляд, починаючи від дослідження контексту загалом і до запам’ятовування фактів. За словами вчених опановування критичного мислення подібне до навчання танцям або спорту: важливо практикуватися, забути про лінь, а невдачі розглядати як урок, що приносить новий досвід. Критичне мислення знадобиться вам у дорослому житті, і навіть просто зараз — воно вберігає від панічних настроїв, що актуальні через спалах коронавірусної інфекції та карантину.
ЯК ПРОТИСТОЯТИ ПАНІЦІ, ЩО ВИНИКАЄ В НАС ЧЕРЕЗ ІНФОРМАЦІЮ ПРО КАРАНТИН? Наприклад, якщо йдеться про коронавірус: Почитайте про симптоми та профілактику інфекції, дізнайтеся статистику з офіційних джерел. 2)Проаналізуйте отриману інформацію — так легше оминути страх і зосередитися на запобіганні зараженню. А якщо ваш психічний стан пригнічує карантин і ситуація здається безнадійною — погляньте на факт запровадження обмежень з іншого боку: складіть перелік справ, які ви можете зробити;проаналізуйте користь від такої ситуації. Коли знайдете найменш безболісний та ефективний спосіб пересидіти вдома, паніка одразу відступить. 3. Доглядайте своє здоров’я. Хвилювання та паніка уникають міцних організмів з хорошим імунітетом. Такі люди зазвичай добре висипаються, вдосталь відпочивають, повноцінно та правильно харчуються. 4)Пам’ятайте про власні інтереси та хобі: улюблена справа допомагає сфокусуватися і забути про переживання. Дієва у боротьбі з панікою також монотонна робота, наприклад, миття посуди, вишивання хрестиком тощо. 5) Уникайте драматизації ситуації. Тривога — цілком звична реакція організму на небезпеку, але навмисно «накручувати» себе не можна. Спробуйте відволіктися: зосередьтеся на тому, що любите і що може вас заспокоїти. Наприклад, когось рятують запахи: ефірні олії або аромат кави можуть асоціюватися зі спокоєм та комфортом. Інші розслабляються за допомогою музики. Хтось може відволіктися за допомогою смакових почуттів, а хтось — пробіжками, читанням, малюванням, прибиранням тощо. Визначте, що заспокоює вас, і приділяйте цьому увагу щонайменше 15 хвилин щодня.
НАСИЛЛЯ І ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ Жорстоке поводження з дітьми та зневажання їх інтересами можуть мати різні види та форми, але наслідком цього завжди є: - серйозна шкода для здоров'я, розвитку та соціалізації дитини; - нерідко - погроза для життя дитини. До жорстокого поводження з дітьми відносяться: Фізичне насильство - нанесення дитині батьками або особами, що їх замінюють, фізичних травм, різних тілесних ушкод¬жень, які завдають шкоди здоров'ю дитини, порушують її розвиток або позбавляють дитину життя. Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, давання їй отруйних речовин або медичних препаратів, а також спроби задушення або утоплення. У деяких сім'ях як дисциплінарний захід використовують різні види фізичного насильства - від потиличників та ляпасів до шмагання ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство - це, дійсно, брутальне застосування фізичної сили, до того ж воно завжди супроводжується сло¬весними образами, що поглиблює ще й завдану дитині психічну травму. Це все, безсумнівно, є прямим порушенням прав і свобод людини та приниженням особистості дитини.
Сексуальне насильство - використання дитини дорослим або іншою (зазвичай набагато старшою) дитиною для задоволення сексуальної потреби або одержання користі. Сексуальне насильство включає статеві зносини, інші тілесні контакти зі статевими органами. До сексуального розбещення відносяться також залучення дитини в проституцію, порнобізнес, оголення перед дитиною, підглядання за ним, коли він цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб. Психологічне (емоційне) насильство - постійні або періодичні словесні образи дитини, погрози з боку батьків, опікунів, інших осіб, приниження її людської гідності, звинувачення в тому, в чому вона не винна, демонстрація нелюбові, неприязні до дитини. До цього виду насильства належить також постійна брехня, обдурювання дитини. В результаті дитина втрачає довіру до дорослих, а також до вимог, що висуваються до дитини і не відповідають її віковим мож¬ливостям. Зневажання інтересами і потребами дитини - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі через ряд об'єктивних причин (бідність, психічне захворювання, недосвідченість), а також без них. Типовим є приклад зневажливого ставлення до дітей - залишення їх без нагляду, що часто призводить до нещасних випадків. Одним із проявів жорстокого поводження є відсутність любові у жінки до дитини, коли вона ще знаходиться в утробі матері, тобто небажання вагітності. її, яка ще ніяк себе не виявила, вже не люблять, не думають та не турбуються про неї.
Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми призводить до різноманітних наслідків, але їх всіх єднає одне - шкода для здоров'я дитини або небезпека для її життя, не кажучи вже про порушення прав дитини Класифікація типів жорстокого поводження з дітьми Фізичне насильство: • побиття; • штовхання; • спроби задушити; • викручування рук та ін.; • дитина є свідком знущань над іншими членами сім'ї: • батько б'є чи ґвалтує матір у присутності дітей; • "погану" дитину фізично карають у присутності "хорошої" дитини; • дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини, та ін.; сексуальне насильство; • зґвалтування; • нав'язування сексуальних стосунків; • сексуальні дотики/поцілунки; • інцест (кровозмішення); • показ порнографії; • залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.; використання "привілеїв" дорослих:
• поводження з дітьми як з рабами чи слугами; • покарання, поводження як з підлеглими; • поводження як зі своєю власністю; • відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства; залякування: • використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили; • навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів; • крики, стресогенна поведінка; • жорстокість щодо інших істот; погрози: • кинути дитину; • самогубства; • заподіяти фізичної шкоди; • заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам...; • розлюбити дитину; • "силами зла", що покарають дитину, та ін.; використання "вищих сил", громадських установ: • загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею; ізоляція: • контролювання доступу дитини до інших людей: бабусі/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей; • контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому; • контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету; • зачинення дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома,...; • обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування її потреби у спілкуванні; емоційне насильство: • приниження; • використання скарг для тиску на дитину; • використання дітей в якості довірених осіб; • крики; • непослідовність; • присоромлення дитини; • використання дітей у конфліктах між батьками; • "торговельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини; економічне насильство: • незадоволення основних потреб дитини; • відмова чи зволікання у виплаті аліментів; • повна відмова дитині в грошах; • контролювання дитини за допомогою грошей; • відмова дитині у підтримці; • використовування дитини як засобу торгу при розлученні; • нав'язування дитині економічно обмеженого способу проживання без суттєвої необхідності; • примушування дитини до важкої праці. Основні характеристики насильства в сім'ї Дуже важливо розібратися в тому, що є притаманним саме насильству, чим воно відрізняється від випадкового прояву сили, від нещасного збігу обставин. Нам потрібно зрозуміти, як розпізнати насильство, як воно впливає на самопочуття, на самооцінку людини, на долю жертви насильства і що саме породжує насильство; зокрема, домашнє насильство, звідки воно береться і як йому запобігати, як долати наслідки насильства. В цьому контексті важливим є і розуміння психології насильника, витоків насильницької поведінки, засобів соціального захисту жертв насильства та психологічної роботи з насильниками. Відомий польський психолог, що ретельно досліджував проблему насильства в сім'ї - Єжі Меллібруда виділив 4 ознаки насильства: • насильство завжди здійснюється за попереднього наміру; • суть насильства полягає у порушенні прав і свобод конкретної людини; • насильство є таким порушенням прав і свобод людини, що унеможливлює її самозахист; • насильство в умовах відсутності самозахисту призводить до реальної шкоди, тобто фізичної та психічної травми. Досвід надання психологічної допомоги жінкам і дітям - жертвам домашнього насильства свідчить про те, що, дійсно, домашнє насильство є досить розповсюдженою формою існування великої кількості сімей в Україні. Досить поширеними формами насильства поряд із побиттям та фізичним знущанням є суцільний економічний контроль, приниження, брудні лайки, примус до сексу, заборона працювати тощо. Коли розглянути надані вище риси насильства, то, виявляється, що інтенційність (попередній намір) домашнього насильства притаманна насильникам як на свідомому рівні ("Я вас всіх навчу, як треба жити", "Я вас годую, і ви все повинні робити так, як я вимагаю", "В моїй сім'ї правила життя повинні бути такими, як у сім'ї моїх батька та матері" тощо), так і на підсвідомому - "Ви всі повинні мені догоджати, здогадуватись, чого я хочу, а не здогадаєтеся, то тримайтеся...". Діючи у відповідності зі своїми бажаннями та примхами, насильник навіть не розглядає своїх підлеглих, дружину та дітей, як особистостей, в яких можуть бути якісь права, наприклад, право на свою власну думку, право мати якісь бажання чи уподобання, право приймати якісь рішення, право на інформацію, що стосується життєво важливих питань існування сім'ї тощо. Тому їх права постійно порушуються, рішення "головної" особи не обговорюються. Зустрічаються сім'ї, в яких чоловік, голова та встановлювач жорстких правил існування сім'ї, не дозволяє дружині та дітям навіть звертатись до нього з власної ініціативи. Насильство має місце, коли об'єкт насильства не може себе захистити чи це фізично більш слабка жінка, чи вкінець зневірена в собі; чи дитина не може бути такою ж брутальною та жорстокою, як батько, бо вважає, що така поведінка батька є нормою, бо іншої не бачила; чи всі жертви насильства вкінець залякані, відчувають безліч страхів і не вірять, що хтось чи щось може їх захистити, і багато інших варіантів, що розв'язують руки насильнику. Шкода від домашнього насильства величезна. Всі ми знаємо про страшні наслідки фізичного насильства - смерть, каліцтво, синці... А хто рахував руйнівні для формування особистості психологічні наслідки домашнього насильства: • життя жертв домашнього насильства у постійному страху; • брак позитивних почуттів; • не реалізовану потребу у самовираженні як жінки, так і дітей; • катастрофічно знижену самооцінку жертв насильства, впевненість у тому, що вони ні на що не здатні; • обман, пристосовництво як основну модель поведінки членів родини; • інформаційну депривацію (брак важливої для життя сім'ї інформації); • життя у повному обмеженні свободи; • депресію, як реакцію жертви на насильство; • сприйняття дитиною насильницької моделі існування сім'ї за норму; • агресивну, аж до злочинної, поведінку дітей та підлітків і багато інших. Якщо ви стали жертвою або свідком домашнього насильства, телефонуйте в: 1. • Поліція – 102. 2. Центр допомоги жінкам (жінкам з дітьми), які постраждали від насильства, - 705-54-12, 705-54-13, якщо жінці (жінці з дітьми) нікуди піти від кривдника; 3. • Національну гарячу лінію протидії домашньому насильству - 15-47. ЗУПИНИТИ КОЛО НАСИЛЛЯ МОЖЕ КОЖНИЙ З НАС!!! БУТИ, А НЕ ВВАЖАТИСЯ-ОСЬ КРЕДО СПРАВЖНЬОЇ ОСОБИСТОСТІ!! https://www.youtube.com/watch?v=h31ii6PLUrg
Що робити, якщо ти став жертвою шкільного насилля чи знаєш, що когось ображають? 1. Розкажи про це дорослим – батькам, класному керівнику, директору школи, психологу. 2. Уникайте місць, в яких можна стати жертвою шкільного насилля. 3. Ходи разом з друзями. 4. Нападнику важливо, щоб ти звернув на нього увагу, боявся його, то намагайся не помічати його ігноруй виклики у твою адресу. Правила які допоможуть запобігти насильству в сім’ї: 1. Продумайте свої дії в тому випадку, якщо акт насильства вже відбувався і може повторитися знову; 2. Розповідайте про насильство тим, кому ви довіряєте (друзям родичам); 3. Знайдіть таке місце ,куди ви змогли б піти у випадку небезпеки; 4. Підготуйте документи (паспорт,свідоцтво про народження, і т., д.) гроші та інші необхідні речі та покладіть їх в одне місце, так щоб у будь-який момент ви змогли б їх легко взяти і втекти з ними 5. Якщо ситуація критична, то залишайте будинок негайно, навіть якщо вам не вдалося взяти необхідні речі; 6. Заздалегідь довідайтесь телефони та адреси місцевих служб , які зможуть надати необхідну підтримку (соціальні служби, телефони довіри, телефон дільничого інспектора, служби у справах неповнолітніх). Правила які допоможуть запобігти насильству на вулиці: 1. В пізній час не ходіть одні по вулиці; 2. Знайте елементарні прийоми самооборони; 3. Продумайте свої дії в тому випадку, якщо акт насильства можливий; 4. Майте при собі один з засобів безпеки: газовий балончик дезодорант, пилочку…. Та продумайте їх використання в разі здійснення акту насильства; 5. Відчуваєте небезпеку – терміново тікайте; 6. На вас напали – кричіть, біжіть, привертайте до себе увагу; 7. Телефонуйте до міліції, швидкої , 8. Виключіть непорозуміння: будьте впевнені , що ваш знайомий друг знає межі дозволеного; 9. Не впускайте в будинок незнайомців особливо, якщо ви почуваєте себе не спокійно; 10. Не сідайте з незнайомцями до ліфту; Повідомлення для підлітків 1. Поговори зі своїми батьками або іншими відповідальними дорослими про те, що ти можеш зробити для того, щоб не піддаватися насильству. 2. Наскільки це можливо, намагайся не бувати в місцях, де ти можеш піддатися насильству. 3. Якщо ти опинився (опинилася) у середовищі, в якому ти відчуваєш небезпеку, піди з цього місця якнайшвидше. 4. Якщо хтось намагається схилити тебе до сексуального контакту, чітко дай зрозумітисвоїми словами та діями, що ти цього не хочеш. У разі потреби поклич на допомогу. 5. Розбіжності та суперечки можуть траплятися час від часу. Якщо вони трапляються, намагайся зберігати спокій і вирішувати їх ненасильницькими методами. Докладай усіх зусиль для того, щоб не провокувати насильства та не відповідати на провокацію насильством. 6. Якщо до тебе було застосовано фізичне чи сексуальне насильство або тебе змусили зробити щось, чого ти не хотів (не хотіла), негайно повідом про це своїх друзів, батьків або інших відповідних служб. Вони можуть надати тобі необхідний допомогу і підтримку, запобігти повторним актам насильства та притягнути зловмисників до відповідальності. БАТЬКАМ ПРО НАСИЛЛЯ: Що вам потрібно знати: 1. Обговорення проблеми насильства з вашим сином або донькою може допомогти їм захиститися себе. При цьому підвищується вірогідність того, що вони звернуться по допомогу у разі, якщо стануть жертвами насильства. 2. Співпраця з іншими батьками та окремо взятими людьми з метою боротьби з насильством можуть змінити життя вашого сина або доньки, так само як і багатьох інших дітей і підлітків. Що вам потрібно робити: 1. Говоріть зі своїм сином або донькою про те, як уникнути насильства, і куди звернутись, якщо вони стали жертвами насильства. 2. Ви можете підняти такі питання: - Важливість мирного вирішення розбіжностей і суперечок, якщо вони виникають; - Небезпека носіння зброї, погроз людям зброєю або використання її; - Важливість уникнення місць, де до них може бути застосоване насильство; - Вибір піти, якщо вони опинилися у загрозливій ситуації; - Як чітко відмовити в небажаному сексуальному контакті за допомогою слів і дій та як покликати на допомогу у разі потреби; - Наскільки важливо повідомити вас або інших відповідних служб, якщо і коли вони пережили насильство; 3. Давайте приклад власною поведінкою - не застосовуйте насильства у вирішенні питань з вашим сином або донькою, а також з іншими людьми. 4. Співпрацюйте з членами суспільства з метою інформування про небезпеки насильства, докладайте зусиль для того, щоб запобігти йому та притягнути зловмисників до відповідальності. outube.com/watch?v=ZGoWmM3nZAU&fbclid=IwAR0O207VtgAgdmpq6pjwPIi7HTG6hTieqPEZYHwRnxqI8mnod2PL9nvEhjA Поради психолога старшокласникам:"ЯК ОБРАТИ ПРОФЕСІЮ? Про важливість вибору професії повчав і Сковорода. Він навіть розробив «теорію сродної праці», згідно якої кожен повинен займатися своєю справою, тим, що йому до душі, до чого є хист, талант, даний Богом. Григорій Савич створював байки на цю тему, намагаючись донести до сучасників, до майбутніх поколінь важливість вибору професії. Тому не поспішай, заглянь собі в душу, пізнай себе - і піди правильним шляхом. Що ж ми бачимо сьогодні? Люди ненавидять понеділок, бо їм потрібно йти на роботу… Про що це свідчить? А про те, що вони зробили хибний вибір, керуючись не серцем, а заробітком, престижністю фаху чи ще чимось. Така людина не на своєму місці, а досягнути успіху, будучи не там, де заплановано Богом, долею, не можливо. Коли людина обрала правильний шлях, знайшла себе, вона буде від своєї справи отримувати задоволення, буде жити радісним життям, буде приносити користь іншим. «Ким ти хочеш бути, коли виростеш?», – Мабуть, це питання входить до п’ятірки найпопулярніших питань, які дорослі люблять задавати зовсім маленьким дітям. Але ось благополучно подолали десять років шкільного життя, невблаганно насувається випускний бал, а сакраментальне «Ким бути?» Все сильніше тривожить душу і розум і підрослого дитини, і його батьків. Ось тоді-то і виникає питання, як вибрати професію для себе і так, щоб ще не помилитися з вибором. Що потрібно врахувати при виборі професіїПерш за все, перед тим, як обрати професію, гарненько обміркуй, чого ти хочеш від неї. У якій сфері діяльності тобі було б цікаво працювати, який спосіб життя ти плануєш вести, наскільки важлива для тебе висока заробітна плата і багато, багато іншого. І, звичайно ж, обов’язково врахуй свої здібності. Не варто мріяти про кар’єру програміста, маючи трійку з алгебри Ще одна корисна річ – тести на профорієнтацію, який допоможе оцінити твої інтереси і риси характеру. Що це таке? Як правило, це різноманітні твердження, з якими ти повинен погодитися або не погодитися. У таких тестах є питання з безлічі предметів – фізики, хімії, астрономії, літературі, і тим; крім того, вони допоможуть тобі оцінити твої інтереси і риси характеру, а іноді і рівень інтелекту. Тести на профооріентацію є практично в будь-яких популярних збірниках психологічних тестів, так що ти цілком можеш пройти їх вдома самостійно, але все-таки краще зробити це під час консультації з психологом. Він допоможе тобі зробити найбільш правильні висновки за отриманими результатами тесту і, в кінцевому підсумку, визначитися з вибором професії. Крім того, непогано б проаналізувати, які професії зараз користуються особливим попитом у роботодавців, а на які попит виросте років через п’ять, коли ти закінчиш навчання. У першому випадку найкращий помічник – газети і сайти з працевлаштування, а в другому – прогнози соціологів, які можна знайти в інтернеті, і власний здоровий глузд. Основні мотиви як вибрати професіюПрестиж професії і розмір заробітної плати – не найкращі мотиви при виборі професії Перш за все, давай розділимо причини, які спонукають вибрати ту чи іншу професію, на зовнішні і внутрішні. Зовнішні причини пов’язані з впливом навколишнього середовища: думкою батьків, друзів, однолітків, бажанням добитися зовнішнього успіху або страхом осуду. За внутрішні причини відповідаєш ти сам – їх визначають твої здібності, нахили, звички і характер, і тільки вони. |