ПРАКТИЧНИЙ ПСИХОЛОГ РЕНІЙСЬКОГО ЗЗСО №4 

Вельшиневська Вікторія Іллівна

Години робочого часу на ІІ семестр 2021-2022н.р.

Середа 12.00-13.00

Четверг 8.00-13.00

П`ятниця 8.00-12.00

ЕЛЕКТРОННА ПОШТА -  [email protected]

0986333475

Міфи про психологів та психологію

Сам собі психолог - це як сам собі стоматолог. Боляче, незручно і загрожує ускладненнями ...

При тому, що популярність всього, що пов’язано з психологією, величезна, існує велика кількість «популярної» літератури з психології. Але чи привильне наше уявлення про цю професію?

Навіщо потрібні шкільні психологи?

Майже у кожній школі є психолог. Але деякі учні про це навіть і не знають. А більшість тих, хто знають, все одно до них не ходять, навіть якщо і мають певні проблеми. То навіщо ж тоді все-таки потрібні шкільні психологи?

В чому полягає робота шкільного психолога та які її особливості?

Шкільні не займаються лікуванням дітей. Вони існують в основному для того, щоб вислухати проблему, надати допомогу у її вирішенні. Чи помічали ви, що коли комусь викажеш свої тривоги, то одразу й легше стає на душі. Для деяких роль “жилетки”, у яку можна виплакатись, виконують друзі чи батьки. Але ж бувають такі ситуації, що соромно або незручно розповісти мамі, а подруга потрібної поради не дасть, адже сама не має життєвого досвіду. В таких випадках допомагає психолог. Він у жодному разі не має права розголошувати інформацію, яку розповів учень. Лише у крайньому випадку може поговорити з батьками.

Також шкільні психологи багато проводять різних досліджень (пам’ять, увага, мислення, темперамент, характер, профорієнтація). Крім цього, в деяких школах вони ведуть факультативи з психології та виступають кураторами курсових робіт та МАН.

Психолог – це теж не зовсім те, що показують у фільмах, особливо американських. Розвіємо  ряд міфів про психологію, що існують у суспільстві. В деяких школах ставлення дітей до психологів дуже дивне. Так, якщо однокласник відвідує психолога, то його починають вважати ненормальним, божевільним, дражнити психом. Це тому, що діти мало обізнані у тому, чим займаються психологи, тому і вигадують різноманітні міфи.

Міф 1

Психолог так чи інакше має справу з «ненормальним» людьми. Нормальний, здоровий чоловік до психолога не піде. Один із найпопулярніших міфів.

Перш за все, психолог за визначенням має справу зі здоровими людьми, що мають ті чи інші труднощі, проблеми. З психічними відхиленнями має справу лікар, психіатр. Всі чули про роль психіатрії в тоталітарному суспільстві і долю дисидентів, які потрапляли в лыкарны; та й до цієї пори на людини, який відвідує психотерапевта, багато косяться. Саме це часто відлякує звичайних людей, яким звернення до психолога дуже допомогло б вирішити важливі завдання в своєму житті або подолати серйозні складності.

Це медична спеціалізація. Психолог же не має медичної освіти і навіть не має права лікувати.

Що стосується поділу психолог і психотерапевт, то він не настільки очевидний. Однак можна сказати, що психотерапевт має справу з більш складними випадками, глибокими психологічними травмами, особистісними проблемами. Психотерапія припускає більш глибоку і тривалу роботу, в ході якої досить суттєво може змінитися внутрішній світ клієнта.

Психолог же консультує, розбирається з приватними випадками, дає рекомендації (наприклад, психолог разом з клієнтом може напрацювати список прийомів, які допомагають розслабитися або, навпаки, зосередитися і т.п.).

Міф 2

 Завдання психолога – якомога швидше розібратися в проблемі клієнта, дати правильну пораду, а для цього він, звичайно, повинен володіти великим життєвим досвідом.

Якоюсь мірою це теж залежить від підходу, в якому працює психолог, але все ж таки можна стверджувати, що завдання психолога – не давати поради. Взагалі, психолог не повинен розібратися в проблемі клієнта і вирішити її. Він повинен допомогти людині, створити умови, щоб вона сама це зробила – розібралася, прийняла рішення.

Ніхто краще самої людини не може знати найкраще рішення своєї проблеми, але йому занадто багато що заважає знайти його. Ось і завдання фахівця – створити оптимальні умови для роботи клієнта з самим собою. А робота ця непроста.

Міф 3

Хороший психолог після недовгого спілкування складає психологічний портрет співрозмовника.

Завдання психолога – не розібратися в життя клієнта, а допомогти йому самому розібратися у своєму житті. Тому у нього просто немає такої задачі – якось визначити проблему клієнта або тип його особистості. Таке навішування ярликів, можна навіть сказати, видає як раз не найкращого спеціаліста. Адже саме по собі віднесення людини до того чи іншого типу або визначення якогось рівня мало що дає для вирішення реальної проблеми.

Та й не треба плутати психолога з ясновидцем. Часто психологи чують такі прохання: бачиш людину в перший-другий раз, а він, дізнавшись про свою професію, просить розповісти йому про нього.

Міф 4

Кожна людина – психолог, тільки у деяких є диплом, а у деяких немає.

Якщо вважати розмови по душам на кухні психологічної допомогою – то може бути… І, напевно, у бесіді хороших друзів є елементи психологічної роботи. Якщо це, звичайно, не поради типу «подруга краще знає».

Однак специфіка роботи спеціаліста в тому, що він робить це усвідомлено, більш глибоко розуміє відбуваються процеси під час взаємодії, а значить – керує цим процесом. У цьому сенсі робота його більш ефективна, професійна.

Які проблеми зараз найбільше турбують дітей та підлітків?

В основному це ситуації пов’язані з проблемами у сім’ї та стосунками з однолітками. Конфлікти, непорозуміння – різне у житті буває. Але ті, хто звертався по допомогу, обов’язково знаходили вихід із складного становища. А часто навіть буває, що після візиту до психолога проблема вже не здавалась такою страшною, адже просто розповівши її, починаєш краще розбиратись у ситуації та перестаєш переживати через, як виявлялося, дрібниці.

В яких випадках треба, не боячись, йти просити допомоги у психолога?

Не переживай, якщо відчуваєш, що починаєш заплутуватись у ситуації. Лише людина, яка об’єктивно зможе оцінити твоє становище, допоможе тобі розібратися. Не потрібно виношувати проблему в собі, це ні до чого хорошого зазвичай не призводить. Це лише може спричинити душевну травму та виникнення комплексів.

Мені, звичайно ж, зрозуміло, що одна стаття не зможе вирішити всі існуючі проблеми. Але, сподіваюсь, що все ж таки ті учні, які її прочитали, будуть з більшою повагою ставитись як до психологів, так і до дітей, що їх відвідують.

 Взято із    http://medbib.in.ua/mifyi-psihologah.html

       Психологія це наука, що має «давні корені»  і походить ще від давньогрецької філософії. Не дивлячись на те ,що наука сформувалася не так давно, але посіла визначне місце в житті кожної людини. Психологія допомагає людям пізнавати себе, вирішувати проблеми виховання та становлення особистості, навчає керувати своєю поведінкою, долати труднощі й радіти кожній хвилині життя…

Зміст роботи психолога в школі полягає в пошуку оптимального способу взаємодії дитини, її родини, всіх учасників педагогічного процесу.

   Його призначення – допомогти дитині адаптуватися до вимог і правил школи, а джля педагогів у створенні умов для успішного навчання і розвитку дитини, свого певного комфортного внутрішнього середовища. Психологічний супровід навчання і виховання будується, виходячи з особливостей навчального закладу, контингенту учнів, традицій і творчого потенціалу педагогічного колективу, на виборі індивідуального «маршруту» супроводу, тобто програм, спрямованих не лише на вирішення проблем і ускладнень, але й на їх запобігання.

Беручи до уваги всі перелічені фактори слід зазначити, що в нашій школі психологічна робота за своєю спрямованістю ділиться на три напрями:

• робота з учнями;

• робота з педагогічним колективом;

• робота з батьками.

Робота з учнями нашої школи  має декілька основних нерозривних напрямків діяльності:

1. Психодіагностичний напрям ( включає в себе діагностику адаптаційного періоду учнів,дослідження мікроклімату у класному колективі, професійні інтереси і здібностей учнів і  т.п.

2. Профілактичний напрям ( включає в себе теми насилля, куріння, ВІЛ/CНІДУ,торгівлі людьми та інше) проведення інтерактивних занять, ігор, круглих столів, диспутів;перегляд відео матеріалів з метою попередження адиктивної поведінки.

3. Консультаційний напрям(конфлікти  в колективі,формування впевненої поведінки, самооцінка та т.п)

4. Корекційно-розвивальний напрям (тренінгові заняття на розвиток адаптаційних механізмів учнів 1, 5 класів,корекція розвитку учнів з інклюзивною формою навчання та інше).
5. Психологічна просвіта (заняття з елементами  тренінгу на  розвиток моральних якостей, права дитини, підготовка до ЗНО ТА ДПА та т.п.).

Консультативна, просвітницька, навчальна діяльність включає в себе велику кількість ознайомчих бесід, зустрічей з цікавими людьми, з представниками соціальної служби, громадських та молодіжних організацій. Також сюди можна віднести перегляд відео матеріалів, створення власних сценаріїв і фільмів на різноманітні актуальні теми. Серед таких тем можна назвати тематику загальної районної програми для старшокласників, збереження загального і репродуктивного здоров`я, родинного виховання». Проводиться консультування з питань адаптації до нових умов навчання, складових успіху сучасної молодої людини, мотивації і результативності навчання і т.п.

                          ПСИХОЛОГІЧНА ЕПІДЕМІЯ

Сьогодні пандемія коронавірусу викликає «психологічну епідемію».

Що відбувається? Через недостатність інформації, її негативний зміст, фокусування уваги на коронавірусі у людей росте масовий страх та відчуття паніки. В подібних загрозливих ситуаціях психіка людини відключає критичне мислення та здоровий глузд і людина поводиться, опираючись лише на свої емоції. Що робити?

1. Не панікуйте та беріть відповідальність лише за те, що ви можете контролювати. Цілком НОРМАЛЬНО, в даній ситуації, засмучуватись, тривожитись, боятись.

2. Обов’язково перевіряйте інформацію, яку отримуєте. Сьогодні досить часто розповсюджується фейкова інформація, яка масово розсилається всім у особисті повідомлення, групи у «вайбері», сторінки у соціальних мережах тощо.

3. Обмежте час перебування в інтернеті та соціальних мережах.

. Сплануйте режим власного дня та режим дня ваших близьких. Це надасть змогу відволіктися від ситуації, що склалася, виконувати певну роботу та жити у відповідному режимі.

5. Обов’язково спілкуйтесь із близькими та друзями в режимі телефонного зв’язку, відеочатах тощо. Намагайтесь не обговорювати коронавірус, але говоріть про свої почуття та тривоги.

6. Будьте ввічливими до людей на вулицях, в супермаркетах, громадському транспорті тощо та не включайтесь у конфлікти.

7. Дотримуйтесь здорового способу життя, включайте в режим дня фізичну активність та не боріться із негативними емоціями алкоголем, палінням та іншими шкідливими речовинами.

Не соромтеся та звертайтеся до психологів у режимі онлайн. При онлайн-консультуванні можливо надати якісну та ефективну психологічну допомогу. Під час дистанційного навчання задля охорони психічного здоров’я, надання психологічної підтримки всім учасникам освітнього процесу на сайті Ренійський заклад загальної середньої освіти #4 Ренійської міської радирозміщуються просвітницькі матеріали.

Усі учасники освітнього процесу у разі необхідності можуть отримати індивідуальну консультацію психолога Вельшиневської В. І.., написавши на ел.адресу [email protected]

Рекомендації психолога участникам освітнього процесу 5-11 класів, що навчаються на дистанційно.

1.       Дотримуйтесь графіка             

Під час карантину важливо підтримувати звичайний розпорядок дня. У вас може виникнути велика спокуса оголосити карантин додатковими канікулами і цілий день  сидіти перед екраном телевізора. Але зміна графіка також може викликати стрес. Корисно буде написати на аркуші паперу або на стікерах докладний розпорядок дня і розмістити його так, щоб ви постійно його бачили. Важливо, щоб у вас були чіткі очікування щодо того, що буде відбуватися упродовж дня – коли буде час для навчання, а коли – для читання й відпочинку. 

2.       Підтримуйте контакт з друзями і близькими  

Дуже важливо підтримувати контакт з друзями – це знизить рівень стресу. Також спілкуйтеся з близькими і родичами, яких ви тимчасово не можете відвідати особисто. Використовуйте Viber або інші відеочати, спілкуйтеся в месенджерах і соцмережах.

3.       Влаштуйте танцювальну вечірку    

Запропонуйте батькам разом з вами влаштувати вечірку.Якщо карантин не дозволяє вам гуляти на свіжому повітрі, влаштуйте танцювальну вечірку вдома. Все, що вам потрібно, – знайти в Інтернеті улюблену музику.

 4. Під час карантину використовуйте електронні пристрої з розумом  

До негативного впливу сучасних ґаджетів не відноситься випромінювання, але при неправильному дозуванні  екранного часу і неадекватному його розподілі, їх використання може негативно впливати на нервову систему, зір, сприяти ожирінню і неправильному обміну речовин. Отже, треба знати і дотримуватися певних правил використання цифрових ґаджетів, розроблених медичними працівниками та науковцями.

5. Беріть участь у домашніх справах  
6. Домашні обов'язки потрібні для того, щоб здобути навички, які будуть корисні у дорослому житті. Розвиток цих умінь додасть впевненості в майбутньому.

 6. Читайте книги          

Читання знижує стрес. Доведено, що лише шість хвилин читання знижує рівень стресу на 65%. Навіть від нудьги рятує. Цікавий сюжет художнього твору відволікає від проблем та заспокоює.

Поради для батьків  на карантині

Сьогодні діти, так само, як і дорослі, перебувають у напрузі, вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, стану батьків, змін звичайного режиму та обмежень. Допоки немає розуміння та ясності цього питання, напруга посилюється. 

Діти під час дистанційного навчання і перебування в домашніх умовах потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.

Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини та її почуттями, чесно говорять про свої тривоги та відчуття.

Під час карантину не вистачає простих речей: спокійних прогулянок, зміни місць перебування та відвідування своїх друзів та близьких людей.

Слід навчитися таким важливим речам, які слід зробити пріоритетними під час карантину:

✔ вміти зрозуміти і пробачити іншого члена сім’ї;

✔ поважати вибір вашої дитини;

✔ визнавати свою провину, якщо ви не праві;

✔ не розвивати конфлікт, бо кожна сварка віддаляє людей один від одного;

✔ не ображати дитину чи іншого члена сім’ї;

✔ взаємодопомога членам сім’ї.

Гарною ідеєю, від однотипних днів буде започаткування чогось одного, нового кожного тижня, наприклад: тиждень книг, тиждень обіймів, тиждень добрих слів. Все це допоможе розвитку та позитивно вплине на психологічний клімат сім’ї. 

Окремо, слід відмітити „тиждень без образ” та „тиждень без критики”. Звісно, що це ідеальний стан людини та сім’ї, коли в ній не ображаються, а постійно підтримують один одного, але в багато сімей лише вчиться такому вмінню та стану. Тому, впроваджуючи, „тиждень без образ” потрібно ще на вихідних перед початком такого тижня, домовитися, що ніхто ні на кого не ображається, тобто будь-яка звична реакція на образливий чинник відразу погашається, не дозволяючи обіді заполонити мозок, а по закінченню тижня обговорити, що було не приємним для кожного члена сім’ї. 

Обов’язковим, під час нових реалій життя буде визначення графіку життя сім’ї та дисципліна дотримання його розпорядку. Слід не забувати про час „для себе”, оскільки кожен, не залежно від ролі, яку виконує в сім’ї людина, чи то мама чи 5-річна дитина, кожен індивід потребує простору хоч маленького та певного часу, щоб побути на самоті. Головне пам’ятати, що дітей не потрібно весь час розважати. 

Головне правило карантину дорослі знаходьте час для себе і свої захоплення. Поміркувати чи може взятись писати щоденник. Ведення останнього буде вкрай доречним у нинішній ситуації, адже дія паперу та ручки позитивно впливає на психологічно-емоційний стан людини. 

Також не забувайте мотивувати себе під час карантину та гарною ідеєю буде, коли дитина буде бачити, що ви постійно працюєте також над собою, наприклад:

✔ визначте та поставте перед собою короткострокову ціль, розкажіть про неї дитині та визначте строки її реалізації. Добре, буде якщо дитина поставить перед собою свою ціль на цей же термін;

✔ напишіть пост у соцмережах про свою ціль. Дитина повинна бачити й розуміти, що батьки серйозно та наполегливо підходять до своїх бажань;

✔ долучіться до онлайн – челенджу, якщо для вас групова підтримка є важливою та приєднайте до нього свої дітей, якщо це доречно зробити, виходячи з їх інтересів.

Під карантину можна „перезагрузитись”, а відведений час перетворити на джерело більшої близькості.

Близькість – це коли ми приділяємо увагу своїм рідним та по-іншому дивимося, відмічаючи зміни, які відбуваються, адже вони ростуть та по своєму бачать ситуацію. Для тих, хто хоче побудувати комфортні відносити зі своїми дітьми та, загалом, у сім’ї це плідний час для роботи. 

Будьте розважливі та відмічайте 5 речей, які порадували вас кожного дня та навчіть цьому мистецтву вашу дитину та інших членів сім'ї.

Будьте здорові!

 Психологічна адаптація першокласників до школи

Початок навчання в школі – один із найбільш складних і відповідальних моментів в житті дитини. Це не тільки нові умови життєдіяльності – це нові контакти, нові відносини, нові обов’язки. Змінюється все життя дитини: все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам і турботам. Це дуже напружений період, бо з перших днів школа висуває перед учнем цілий ряд задач, що не пов’язані безпосередньо з його досвідом, вимагає максимальної мобілізації інтелектуальних і фізичних можливостей.

Необхідно виділити наступні умови психологічної адаптації дитини до школи:

По-перше, змінюється соціальна позиція дитини: з дошкільника вона перетворюється на учня. Вперше в своєму житті дитина стає членом суспільства з своїми і суспільно-громадськими обов’язками.

По-друге, у дитини відбувається зміна провідної діяльності. З приходом до школи діти починають опановувати учбову діяльність: школярі повинні «навчитися вчитися», тобто запам’ятовувати учбовий матеріал, формулювати відповідь, вирішувати задачі. Дитина зобов’язана робити те, що їй не завжди хочеться робити; вона повинна довільно контролювати свою поведінку. Бути уважною на уроках.

По-третє, важливим чинником психологічної адаптації дитини до школи виступає її соціальне оточення: вчитель, клас, сім’я. Від відношення вчителя до дитини залежить успішність її подальшого навчання в школі. Успішність адаптації дитини до школи багато в чому залежить також і від того, наскільки міцно вона змогла затвердити свою позицію в класі серед однолітків. Сімейна ситуація, в якій опиняється дитина на початку свого навчання в школі, також має велике значення.

По-четверте, однією з гострих проблем навчання в початковій школі виступає проблема заборони рухової активності ініціативної дитини і, навпаки, активізація повільних і пасивних дітей. Вчитель прагне сформувати якийсь оптимальний рівень активності дитини, котрий сприятиме кращому засвоєнню учбового матеріалу, підтримці активної уваги, зосередженості.

По-п’яте, успішна адаптація дитини до школи, її повноцінне включення в учбово-виховний процес пов’язана з необхідністю зміцнення психіки дитини, з розвитком її мислення і емоційно-вольової сфери, з нейтралізацією страхів і негативних переживань. Необхідно розвивати «комплекс довільності» – уміння контролювати себе самостійно, бути уважним, бути здібним до довільних вольових та інтелектуальних зусиль

.

Адаптація (пристосування) дитини до школи відбувається не відразу. Це досить тривалий процес, пов’язаний із значною напругою всіх систем організму. У цьому плані можна виділити два періоди адаптації:

·            «первинна адаптація» – період, що триває орієнтовно перше півріччя навчання в школі;

·            «остаточна адаптація» – орієнтовно до кінця першого року навчання.

Процес адаптації складається з багатьох, тісно взаємозв’язаних, аспектів: соціального, педагогічного, фізіологічного, психологічного тощо. Особливе місце відводиться фізіологічній і психологічній адаптації дитини.

Успішність процесу адаптації багато в чому визначається станом здоров’я дитини. Залежно від стану здоров’я, виділяються групи дітей, що дають «легку адаптацію», «адаптацію середньої тяжкості» і «важку адаптацію».

При «легкій адаптації» стан напруженості функціональних систем організму дитини компенсується протягом першої чверті.

При «адаптації середньої тяжкості» порушення самопочуття і здоров’я більш виражені і можуть спостерігатися протягом першого півріччя.

При «важкій адаптації» значні порушення в стані здоров’я дитини наростають від початку до кінця навчального року.

Як правило, індикатором трудності процесу адаптації до школи є зміни в поведінці дітей. Це може бути надмірне збудження і навіть агресивність, а може бути, навпаки, заторможеність, депресія. Може виникнути (особливо при несприятливих ситуаціях) і відчуття страху, небажання йти в школу.

Всі зміни в поведінці дитини, як правило, відображають особливості психологічної адаптації до школи. Спостереження за школярами перших класів, дозволили виділити три групи дітей по показнику соціально-психологічної адаптації [2]:

I група – що «легко адаптуються» – діти цієї групи адаптуються до школи протягом перших двох місяців навчання. Такі діти відносно швидко вливаються в колектив, пристосовуються до шкільних умов, знаходять нових друзів в класі; у них майже завжди хороший настрій, вони спокійні, доброзичливі, старанно і без напруги виконують усі вимоги вчителя. Іноді у них спостерігаються складності або в контактах з дітьми або у відносинах з вчителем, тому що їм ще важко виконувати всі умови правил поведінки: хочеться побігати на перерві чи поспілкуватись із товаришами не дожидаючись дзвоника тощо. Зазвичай, до кінця жовтня труднощі цих дітей нівелюються, відносини нормалізуються, дитина повністю звикається і з новим статусом, і з новими вимогами, і з новим режимом – вона стає учнем.

II група  – що «довго адаптуються» – дітям цієї групи притаманний довгочасний період адаптації, період невідповідності їхньої поведінки до вимог школи затягується: діти не можуть сприйняти ситуацію навчання, спілкування з вчителем та іншими дітьми – вони можуть гратись на уроках або виясняти відносини з товаришем, вони не реагують на зауваження вчителя або реагують із сльозами чи образами. Зазвичай ці діти зазнають труднощів і в засвоюванні навчальної програми. Лише в кінці першого півріччя реакції цих дітей стають адекватними вимогам школи, вчителя.

III група  – що «важко адаптуються» – діти, у яких соціально-психологічна адаптація пов’язана із значними труднощами; крім того, вони не засвоюють учбову програму, у них спостерігаються негативні форми поведінки, різкий прояв негативних емоцій. Саме на таких дітей найчастіше скаржаться вчителі, діти, батьки: вони «заважають працювати в класі», «третирують дітей».

Розглянемо чинники, що впливають на успішність адаптації дитини до школи :

·            функціональна готовність до початку систематичного навчання: організм дитини повинен бути функціонально готовий, тобто повинен досягти такого рівня розвитку окремих органів і систем, щоб адекватно реагувати на дії зовнішнього середовища. Інакше процес адаптації йде з великою напругою, оскільки діти, функціонально не готові до навчання, мають нижчий рівень розумової працездатності;

·            вік початку систематичного навчання: не випадково адаптаційний період у шестирічок більш тривалий ніж у семирічок. У шестирічок спостерігається більш висока напруженість всіх систем організму, більш низька і нестійка працездатність. Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку. Саме в цей рік формуються такі важливі новоутворення: інтенсивно розвивається регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення, формується внутрішній план дій;

·            стан здоров’я: це один з основних факторів, що впливають не лише на діяльність і успішність процесу адаптації до школи, а й на процес подальшого навчання. Найбільш легко адаптуються здорові діти. Важче від усіх адаптуються діти, у яких період новонародженості мав несприятливий перебіг, діти, котрі мали черепно-мозкові травми, котрі часто і тяжко хворіють, котрі мають в анамнезі різноманітні хронічні захворювання і особливо розлади нервово-психічної сфери;

·            рівень тренованості адаптаційних механізмів: безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий сад, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», не звичні до тривалого перебування в дитячому колективі і режиму дошкільної установи діти;

·            особливості життя дитини в сім’ї: велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім’ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім’ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо;

·            психологічна готовність до шкільного навчання: психологічна готовність передбачає інтелектуальну готовність (рівень розвитку пізнавальних здібностей), емоційно-вольову готовність (емоційна зрілість, адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки) і особову готовність (мотиваційна готовність, комунікативна готовність);

·            раціональна організація учбових занять і режиму дня: однією з головних умов, без яких неможливо зберегти здоров’я дітей протягом навчального року, є відповідність режиму учбових занять, методів викладання, змісту і насиченості учбових програм, умов зовнішнього середовища віковим можливостям першокласників;

·            відповідна організація рухової активності дитини: рухова активність – найефективніший спосіб попередження і своєчасного запобігання стомлення, підтримки високої працездатності. Тому включення до організованих занять рухомих ігор, правильний розподіл їх в режимі дня благотворно впливають на функціонування всіх систем організму, і перш за все на центральну нервову систему;

·            організація учбового процесу з урахуванням статі дитини: процес адаптації до школи у хлопчиків і дівчаток має різний перебіг. Наприклад, в кінці навчального року втомлюваність хлопчиків в 8-10 разів більш виражена, ніж у дівчаток. Вчителям і батька потрібно мати на увазі, що більш успішно виконуються завдання, якщо вони сприймаються дитиною як відповідні її статі. Наприклад, цікавість до вирішення складних завдань у хлопчиків вища за допомогою матеріального, а у дівчаток при емоційному схваленні успіху. Хлопчики більш успішно працюють поодинці, а дівчатка – в змішаній за статтю групі. Рівень домагань у хлопчиків вищий, вони більш автономні, і немов запрограмовані не любити види діяльності, котрі заохочуються дорослими. Якщо хлопчики у відповідь на фрустрацію (перешкоду отримати бажане) частіше реагують зменшенням спілкування, то дівчатка – більш жорсткою, направленою на досягнення цілі, поведінкою.

Період, що триває орієнтовно протягом першого півріччя навчання, можна позначити терміном «первинна адаптація». Саме на цей період доводиться основна робота педагогічного колективу, психолога, батьків школярів, котра направлена на швидке звикання дітей до школи, пристосування до неї як середовища свого розвитку і життєдіяльності.

Основними задачами цього періоду є :

1.       Створення умов для соціально-психологічної адаптації дітей в школі:

o              створення згуртованого класного колективу (для першокласника дуже важливо відчути себе прийнятим в шкільну сім’ю, реалізувати своє бажання бути почутим і зрозумілим, тому, перш за все, необхідно познайомити дітей один з одним, створити загальну доброзичливу атмосферу в класі, дати можливість дітям відчути себе членами нового співтовариства, ужитися в роль школяра);

o              встановлення норм взаємостосунків з однолітками, педагогами, співробітниками школи (у перших класах дуже важливим є навчання навичкам учбової співпраці, яка передбачає уміння сформулювати і поставити питання, висловити власну думку, домовитися із співбесідником про спосіб діяльності, оцінити одержаний результат і ін. з будь-яким учасником педагогічного процесу, включаючи бібліотекаря, медсестру, працівників їдальні, обслуговуючий персонал);

o              пред’явлення дітям єдиних і обґрунтованих вимог (норми і правила поведінки, режим шкільного дня, можливі критерії оцінки роботи, освоєння способів і прийомів учбової діяльності тощо.)

2.       Підвищення рівня психологічної готовності дітей до успішного навчання, засвоєння знань, пізнавального розвитку:

o              розвиток у дітей когнітивних умінь і здібностей, необхідних для успішного навчання в початковій школі (комплекс цих умінь і навиків входить в поняття психологічної готовності до школи);

o              розвиток у дітей соціальних і комунікативних умінь, необхідних для встановлення міжособових відносин з однолітками і педагогами;

o              формування стійкої учбової мотивації на фоні позитивної «Я-концепції» дітей, стійкої самооцінки і низького рівня шкільної тривожності,

3.       Адаптація учбової програми, навантаження, освітніх технологій до вікових і індивідуальних можливостей і потреб учнів.

Необхідно звернути увагу на той факт, що вирішення перерахованих задач передбачає взаємну адаптацію дитини, котра прийшла навчатись і соціально-педагогічного середовища, в котрому відбувається її навчання. З одного боку, докладаються спеціальні зусилля для того, щоб підвищити рівень готовності дитини до навчання, включення в систему педагогічної взаємодії. З іншого боку, сама взаємодія, її форми і зміст модифікуються згідно особливостей дитини та її можливостей.

Поради першому вчителю

Головна роль в створенні сприятливого клімату в класі належить вчителю. Йому необхідно постійно працювати над підвищенням рівня учбової мотивації, створюючи дитині ситуації успіху на уроці, під час зміни, в позашкільній діяльності, в спілкуванні з однокласникам.

Рекомендації вчителям щодо успішної адаптації учнів 1 класів:

1. Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей.
2. Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.
3. Зняття неуспішного оцінювання на перших етапах навчання.
4. Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів.
5. Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.
6. Вказуючи на помилки, намітити шлях до успіху.
7. Акцентування уваги на успіхах учня, перемогах.
8. Створення ситуацій успіху.
9. Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом, дотиком.
10. Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.
11. Уроки організовувати лише на позитивних емоціях.
12. Недопустимі ситуації стресу на уроках.
13. Використовувати гру, наочність .
14. Пам’ятати правило: «Учитель, який використовує у роботі з 6-річками лише книжку і дошку – нічому не вчить»

Надзвичайно велике місце в адаптації дитини до школи належить сім’ї. Тому велике значення в профілактиці труднощів адаптації має поглиблена психологічна консультація на основі тестування та спостереження. Батькам необхідно звертатися за  рекомендаціями  до шкільного психологоВраховувати  індивідуальні особливості дитини – як правильно підготувати її до школи, які проблеми спіткають майбутнього школяра вже в процесі навчання, як подолати труднощі адаптаційного періоду.

Рекомендації для педагогі,  що вчителюють у 5 класі.

Шкільне життя п'ятикласників ускладнюється часто невиправдано високими вимогами до них з боку вчителів. Цього не можна допускати щонайменше з трьох причин:

- уповільнюється темп

діяльності учнів, тоді як виконання певних видів робіт потребує більше часу;

- зміст навчальних предметів основної школи вибудовується систематично, що, у свою чергу, передбачає сформованість у школярів добре розвиненого теоретичного мислення. У п'ятикласників же воно тільки формується; вони звикли працювати з одиничними поняттями та термінами;

- високі вимоги до самостійності та відповідальності підлітків без урахування їх вікових особливостей можуть становити загрозу для емоційного благополуччя дитини.

Дорослі очікують від підлітків здатності розуміти інших людей, співіснувати з ними на принципах рівноправності та толерантності.

Але у п'ятикласників ці властивості тільки починають формуватись, і їх розвиток вимагає терпіння, обережності, діалогового навчання, створення ситуацій, в яких підлітки навчаються враховувати різні точки зору.

За цих обставин важливо, щоб учитель-предметник не переносив механічно методи навчання й форми взаємодії зі старшими школярами на учнів 5-го класу. Необхідно поступово вводити новий зміст і нові форми навчальної діяльності.

ПАМ'ЯТКА КЛАСНОМУ КЕРІВНИКУ 5-х КЛАСІВ

1. - Працюйте над формуванням колективу через різноманітні доручення, змінюючи групи.
2. - Розвивайте почуття колективізму через спільну турботу про престиж класу (зовнішній вигляд, успіхи в навчанні, максимальна участь у святах, естафетах, конкурсах).
3. - Пріоритет віддавайте індивідуальній роботі (спостереження, бесіди, анкетування, доручення).
4. - Уникайте «гострих» кутів, проявляйте стриманість, терплячість.
5. - Пам'ятайте: діти потребують ласки, ніжності, співучасті, турботи.
6. - Вчасно й мудро підтримуйте дитячу активність.
7. - Не забувайте: формування класного, батьківського колективу не менш важливе, ніж дитячого. Ретельно готуйтесь до батьківських зборів, проводьте сімейні вечори, активно залучайте батьків і вчителів-предметників до життя класу.

ВЧИТЕЛЯМ ВАРТО ПАМЯТИ, ЩО ЦЕ ДІТИ, вони хоча і в 5-му, але до них є особливе ставлення

Для успішної адаптації учнів:

1. · проявляти доброзичливе ставлення, підтримку;
2. · реалізовувати демократичний стиль керівництва;
3. · не висувати на початку року великих вимог до дітей, пам’ятати різницю між п’ятикласниками та іншими учнями середньої школи;
4. · намагатись, щоб заняття викликали в учня позитивні переживання, позитивне емоційне ставлення до навчального предмету;
5. · орієнтувати дітей на вироблення об’єктивних критеріїв успішності і неуспішності, прагнення перевірити свої можливості і знаходити (за допомогою дорослих) шляхи подальшого їх розвитку і вдосконалення;
6. · допомогти учням із низьким соціальним статусом в класному колективі відчути себе потрібними і бажаними в класі:
7. · проводити відповідні класні години для покращення неформальних відносин між дітьми з використанням активних форм роботи;
8. · залучати до позакласної роботи, групових заходів, щоб вони більше спілкувалися;
9. · на позакласних заходах давати можливість проявити себе з кращої сторони;
10. · звертати увагу однокласників на успіхи цих дітей у тому, що в них виходить

ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ УЧНІВ П'ЯТОГО КЛАСУ

У процесі навчання у школі дитина проходить через ті чи інші кризові етапи, кожний із яких має свою специфіку,специфіку, свої проблеми, що потребують особливої уваги педагогів, батьків та психологічної служби навчального закладу.

Одним із цих етапів є перехід учнів початкової школи у середню.П’ятий клас – кінець дитинства, період, що безпосередньо передує підлітковому.

У цей час діти відкриті і довірливо ставляться до дорослих, визнають їх авторитет, чекають від учителів, батьків та інших дорослих допомоги і підтримки. Це відкриває великі можливості для виховних впливів.

Але 5-й клас – це період адаптації до середньої ланки школи.

Адаптація - процес пристосування до нових умов чи вимог середовища, результатом якої має бути пристосування, що є показником життєвої компетентності індивіда.

У 5-му класі діти переходять до нової системи навчання: «класний керівник – учителі-предметники», уроки проходять у різних кабінетах. Інколи діти навіть змінюють школу, у них з’являються нові однокласники.

Більшість дітей переживає цю подію як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя».

Незважаючи на таку гадану дорослість, п'ятикласник потребує ненав'язливого контролю, підтримки та допомоги, оскільки не завжди може сам зорієнтуватися в нових вимогах шкільного життя.
Адаптація дитини до навчання у середній ланці школи відбувається не одразу. Це досить довгий процес, пов’язаний зі значними проблемами як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру.

Саме педагоги, батьки, фахівці психологічної служби мають допомогти дітям.

Психологічні особливості молодшого підліткового віку.

Набуття почуття дорослості, прагнення відмежуватися від усього підкреслено дитячого - основна характеристика молодшого підлітка:

1. Пошук власної унікальності, пізнання власного «Я».
2. Заміна провідного виду діяльності - навчальної на спілкування - «Пізнання іншої, схожого на мене, дає можливість як у дзеркалі побачити і зрозуміти власне Я».
   Висока розумова активність здатна розвиватися тільки в діяльності, що викликає позитивні емоції, відсутність адаптації до невдач, статусу «гіршого». Успіх (неуспіх) суттєво впливає на мотивацію навчання.
3. Фізіологічні особливості пубертатного віку визначають крайню емоційну нестабільність підлітка.
4. Поява потреби у гідному становищі в колективі однолітків, в сім'ї; підвищений інтерес до питання про «співвідношенні сил» у класі; прагнення уникнути ізоляції, обзавестися вірним другом.
5. Підвищена стомлюваність.
6. Відсутність авторитету віку; переоцінка своїх можливостей, реалізація яких передбачається у віддаленому майбутньому.
7. Відраза до необґрунтованих заборон; сприйнятливість до промахів учителів.
   Вимогливість до відповідності слова і діла; підвищений інтерес до спорту.
8. 
   Проблеми:

Психологічні:

1.      Зміна умов навчання;

2.      Різноманітність і якісне ускладнення вимог, що висуваються до школяра різними вчителями;

3.      Зміна позиції «старшого» у початковій школі на статус «самого маленького» у середній.
П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.

4.      Декілька слів про навчальні проблеми п’ятикласників:

 1) слабка навчальна підготовка у початкових класах.

 2) Несформованість вміння аналізувати та синтезувати (нерозвинені розумові дії та операції), поганий мовленнєвий розвиток, слабкі увага та пам’ять.

 3)Нерозвинута воля – небажання, «неможливість», за словами учнів, примусити себе постійно займатися навчанням. Таких дітей не приваблює мета, тому що для п’ятикласників характерне переважно емоційне ставлення до своєї діяльності.

Наслідки:

У адаптаційний період діти можуть стати більш тривожними, боязкими або, навпаки, «розв'язаними», надмірно гучними, метушливими.

Відбувається зниження працездатності, діти можуть стати забудькуватими, неорганізованими, іноді порушується сон, апетит.

Ознаки успішної адаптації:

1. задоволеність дитини процесом навчання;
2. дитина легко справляється з програмою;
3. ступінь самостійності дитини при виконанні нею навчальних завдань, готовність вдатися до допомоги дорослого лише ПІСЛЯ спроб виконати завдання самому;
4. задоволеність міжособистісними стосунками з однокласниками і вчителем.

Ознаки дезадаптації:

1. змучений, стомлений зовнішній вигляд дитини.
2. небажання дитину ділитися своїми враженнями про проведений день.
3. прагнення відвернути дорослого від шкільних подій, переключити увагу на інші теми.
4. небажання виконувати домашні завдання.
5. негативні характеристики на адресу школи, вчителів, однокласників.
6. скарги на ті чи інші події, пов'язані зі школою.
7. неспокійний сон.
8. труднощі ранкового пробудження, млявість.
9. постійні скарги на погане самопочуття.

Чим можна допомогти ?

Перша умова шкільного успіху п'ятикласника - безумовне прийняття дитини, незважаючи на ті невдачі, з якими він вже зіткнувся або може зіткнутися.

Створюйте умови для розвитку самостійності у поведінці дитини. У п'ятикласника неодмінно повинні бути домашні обов'язки, за виконання яких він несе відповідальність

творюйте умови для розвитку самостійності у поведінці дитини. У п'ятикласника неодмінно повинні бути домашні обов'язки, за виконання яких він несе відповідальність

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ?

Перше і найголовніше правило – не тримати це у секреті. Розкажи друзям, знайомим чи рідним про те, що тебе ображають у школі, цього не слід соромитись.

Інколи допомогти з вирішенням складної ситуації у школі може абсолютно не пов’язана з цим людина: тренер у секції, куди ти ходиш після школи, або вчитель, до якого ти ходиш на додаткові заняття.

Також не слід звинувачувати себе у тому, що тебе цькують. Ми говорили раніше, що кривдникам легко знайти жертву булінгу, адже для цього слід просто якось відрізнятись від оточуючих.

Якщо цькування у школі перетворились зі словесних на фізичні – йди до директора школи або завуча та докладно розкажи їм про це. Також повідом про ситуацію батьків.

У школі є психолог, то можна сміливо звернутись до нього, щоб відновити відчуття впевненості у своїх силах та зрозуміти, як діяти далі.
ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ СТАЛИ СВІДКОМ ЦЬКУВАННЯ?

Якщо цькують твого друга чи подругу, то одразу звернись до дорослих: вчителя, старших товаришів, родичів, батьків тощо.

Якщо твій друг чи подруга поділилися з тобою, що вони потрапили у ситуацію булінгу, обов’язково говори з ними про це — вони потребують твоєї підтримки.

У жодному разі не слід приєднуватись до групи, що цькує, та висміювати проблеми свого друга чи подруги.

Якщо ви дорослий, який потерпав від булінгу колись, то не проходьте повз. Спробуйте захистити дитину, яку ображають. При цьому не слід ображати дітей, які цькують, адже деякі роблять це, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.

Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

Спробуйте повідомити про булінг людей зі школи, де це відбувається, або батьків дитини.


ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ІНШИХ ЦЬКУЄШ ТИ?

Зрозумій, булінг – це твої дії, а не твоя особистість. Ти можеш ними керувати та змінювати на краще. Пам’ятай, що булінг завдає фізичного та емоційного болю іншому, а тому подумай, чи дійсно ти цього прагнеш? Деякі речі можуть здаватися смішними та невинними, проте вони можуть завдати шкоди іншій людині.

Приміром до булінгу відносять: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
Така поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

Як допомогти булеру?
Агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ніхто не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попроси булера зупинитися!

 Перейдіть за посиланням для перегляду відео інструкцій по діям  в ситуації булінгу (Як боротися з булінгом: поради для дітей):

https://www.youtube.com/watch?v=espwzDTLVkE

outube.com/watch?v=ZGoWmM3nZAU&fbclid=IwAR0O207VtgAgdmpq6pjwPIi7HTG6hTieqPEZYHwRnxqI8mnod2PL9nvEhjA

Поради психолога старшокласникам:"ЯК ОБРАТИ ПРОФЕСІЮ?

Практично кожна людина хоча б один раз у житті стикалась з проблемою необхідності вибору майбутньої професії.

Про важливість вибору професії повчав і Сковорода. Він навіть розробив «теорію сродної праці», згідно якої кожен повинен займатися своєю справою, тим, що йому до душі, до чого є хист, талант, даний Богом. Григорій Савич створював байки на цю тему, намагаючись донести до сучасників, до майбутніх поколінь важливість вибору професії. Тому не поспішай, заглянь собі в душу, пізнай себе - і піди правильним шляхом.

Що ж ми бачимо сьогодні? Люди ненавидять понеділок, бо їм потрібно йти на роботу… Про що це свідчить? А про те, що вони зробили хибний вибір, керуючись не серцем, а заробітком, престижністю фаху чи ще чимось. Така людина не на своєму місці, а досягнути успіху, будучи не там, де заплановано Богом, долею, не можливо. Коли людина обрала правильний шлях, знайшла себе, вона буде від своєї справи отримувати задоволення, буде жити радісним життям, буде приносити користь іншим.

«Ким ти хочеш бути, коли виростеш?», – Мабуть, це питання входить до п’ятірки найпопулярніших питань, які дорослі люблять задавати зовсім маленьким дітям. Але ось благополучно подолали десять років шкільного життя, невблаганно насувається випускний бал, а сакраментальне «Ким бути?» Все сильніше тривожить душу і розум і підрослого дитини, і його батьків. Ось тоді-то і виникає питання, як вибрати професію для себе і так, щоб ще не помилитися з вибором.

Що потрібно врахувати при виборі професії

Перш за все, перед тим, як обрати професію, гарненько обміркуй, чого ти хочеш від неї. У якій сфері діяльності тобі було б цікаво працювати, який спосіб життя ти плануєш вести, наскільки важлива для тебе висока заробітна плата і багато, багато іншого. І, звичайно ж, обов’язково врахуй свої здібності. Не варто мріяти про кар’єру програміста, маючи трійку з алгебри

Ще одна корисна річ – тести на профорієнтацію, який допоможе оцінити твої інтереси і риси характеру. Що це таке? Як правило, це різноманітні твердження, з якими ти повинен погодитися або не погодитися. У таких тестах є питання з безлічі предметів – фізики, хімії, астрономії, літературі, і тим; крім того, вони допоможуть тобі оцінити твої інтереси і риси характеру, а іноді і рівень інтелекту.

Тести на профооріентацію є практично в будь-яких популярних збірниках психологічних тестів, так що ти цілком можеш пройти їх вдома самостійно, але все-таки краще зробити це під час консультації з психологом. Він допоможе тобі зробити найбільш правильні висновки за отриманими результатами тесту і, в кінцевому підсумку, визначитися з вибором професії.

Крім того, непогано б проаналізувати, які професії зараз користуються особливим попитом у роботодавців, а на які попит виросте років через п’ять, коли ти закінчиш навчання. У першому випадку найкращий помічник – газети і сайти з працевлаштування, а в другому – прогнози соціологів, які можна знайти в інтернеті, і власний здоровий глузд.

Основні мотиви як вибрати професію

Престиж професії і розмір заробітної плати – не найкращі мотиви при виборі професії Перш за все, давай розділимо причини, які спонукають вибрати ту чи іншу професію, на зовнішні і внутрішні. Зовнішні причини пов’язані з впливом навколишнього середовища: думкою батьків, друзів, однолітків, бажанням добитися зовнішнього успіху або страхом осуду. За внутрішні причини відповідаєш ти сам – їх визначають твої здібності, нахили, звички і характер, і тільки вони.

Що ж найчастіше змушує сьогоднішніх молодих людей вибрати ту чи іншу професію?

Лідер списку мотивів – престиж професії. Мотив, в принципі, непоганий, однак у ньому самому криється пастка. У наші часи в фаворі різного роду економічні і юридичні спеціальності. Проте вже зараз на ринку праці починає відчуватися надлишок тих же бухгалтерів, які особливо не мають вищої освіти. І що буде з попитом на юристів та економістів в майбутньому – можна тільки припускати. Висновок простий: при виборі професії її престиж не повинен замилити очі, про нього потрібно пам’ятати, але спиратися на нього одного – навряд чи розумно.

Почесне друге місце при виборі професії займає високий заробіток: ким би не працювати, аби добре отримувати. І йдуть ледь закінчили школу дівчата танцівницями в стрип-бари, а хлопці їдуть на північ різноробочими.

Але навряд чи такий мотив як високий заробіток заслуговує на те, щоб при виборі професії спиратися тільки на нього. Чому?

У нормі зростання заробітної плати безпосередньо залежить від зростання кваліфікації. Професії ж, де планка заробітної плати піднята спочатку високо, як правило, зростання кваліфікації не передбачають. Років через п’ять доходи офіціантки і початківця банківського службовця зрівняються, пройде ще кілька років – і дохід банківського службовця залишить заробіток офіціантки далеко позаду.

Головне, щоб був інтерес до самої професії, щоб вона стала улюбленою справою для вас. Інтерес до змісту самої професії, тобто внутрішня причина її вибору, знаходиться лише на третьому місці, а шкода. Той, для кого робота буде приносити радість, стає просто улюбленою справою, і працювати буде більш продуктивно і постійно самовдосконалюва тися. І як нерозривно пов’язане з його успішною роботою, просування по службі і шанобливе ставлення з боку колег. Так, до фанатизму, захоплений програмуванням хлопчина стає, врешті-решт, винахідником власної мови програмування і власником підприємства з розробки програмного забезпечення. Йому залишається шкодувати лише про те, що обов’язки керівника практично не залишають часу на те, щоб цілком віддатися улюбленій справі.

Умови праці теж відіграють свою роль у виборі тієї або іншої професії. Втім, змінивши місце роботи, іноді можна суттєво змінити та умови праці, – деякі професії це дозволяють. Наприклад, геолог у польовий партії (намети, тайга, постійні відрядження) і геолог на посаді інженера-геолога на нафтовидобувному підприємстві (місто, офіс, ніяких відряджень) – випускники одного і того ж геологічного факультету.

Ще одна причина – доступність навчання. Одна справа – отримувати вищу освіту в рідному місті, де живеш, інше – їздити за тридев’ять земель. А якщо живеш в маленькому містечку, де всіх навчальних закладів – одне ПТУ, перейменоване в коледж? Неважко зрозуміти, що, ставлячи на чільне місце доступність навчання, ти істотно обмежуєш список професій.

На жаль, якщо говорити про доступність навчання в тих випадках, коли на безкоштовній основі до ВУЗу вступити не вдалося, то велике значення має висота оплати за навчання. Звичайно, і тут можна знайти вихід: взяти кредит у банку, підробляти вечорами, піти на заочне відділення, де плата нижче, – але все-таки отримати бажану спеціальність.

Легко помітити, що багато мотивів вибору тієї чи іншої професії, в кінці кінців, обертаються помилками.

Найпоширеніші помилки при виборі професії

Вибір професії – ваша особиста справа, не піддавайтеся тиску батьків або товаришів Слідуванням моді і забобонам. У всі часи одні професії вважалися престижними, інші ж більшість обивателів вважало, м’яко кажучи, негідними. Є, приміром, такі люди – асенізатори. Хто хоче бути асенізатором?

А між тим, суспільству одно необхідні і економісти, і сантехніки, і медсестри, і адвокати. Так що, на перше місце ставлять свої інтереси і здібності, і тільки потім – престижність професії. Інакше вивчишся, допустимо, на бухгалтера, а задоволення робота за фахом приносити тобі не буде.

Крім того, повагу одно викликають і простий робітник, і фахівець з вищою освітою, якщо вони обидва – професіонали у своїй справі.

У Михайла Веллера є розповідь про чоловіка, який в дитинстві мріяв бути двірником. І що далі? Закінчив школу, поступив, як наполягали батьки, до ВУЗу, все життя тягнув лямку на анітрохи не цікавить його роботі, і, лише вийшовши на пенсію, став двірником – і знайшов, нарешті, щастя.

Не рекомендуєм вибирати професію під натиском батьків або впливом товаришів також. Можна лише прислухатися до їхньої думки, адже вибір професії – твоя особиста справа, ніхто не проживе за тебе твою власне життя. Уяви, що ти пішов на економічний, тому що так хотіла мама. Минув рік, два або, що ще гірше, п’ять років – і ти зрозумів, як пристрасно ненавидиш всі ці формули і графіки, а робота в офісі здається тобі похмурим просиджування штанів. Зрозуміло, що при такому ставленні до навчання диплом теж не тішить гарними оцінками, і про те, щоб більш-менш пристойно влаштуватися за фахом не доводиться навіть мріяти. Чи не стане тоді шкода витрачених даремно років? Точно так само, якщо ти за подругою мрієш поступити в медичну академію, задумайся, чи варто мріяти про кар’єру хірурга або стоматолога, якщо при вигляді найменшої подряпини у тебе паморочиться в голові.

Чи замислювалися ви, скільки років каторжної праці було покладено балериною на те, щоб домогтися успіху? Захоплення тільки зовнішньою або приватною стороною професії, не розуміння того, що ще тобі належить на тій чи іншій роботі. Наприклад, ви бачили, як балерина пурхає по сцені, наче метелик. Чи, милуючись нею, замислюватися Ви про те, скільки років каторжної праці було покладено на те, щоб добитися такої легкості?

Незнання або недооцінка деяких своїх фізичних особливостей і недоліків – одне з помилкових направляючих при виборі професії.

З хворим серцем шлях у льотчики закритий. Алергікам протипоказані професії хіміка чи перукаря. Нерозумно мріяти про роботу, яка здатна погіршити стан твого здоров’я. Ще гірше, коли просто не знаєш заздалегідь і навіть не підозрюєш, що через якийсь час дадуть про себе знати проблеми зі здоров’ям. В окремих випадках здоров’я стає непереборною перешкодою для отримання тієї чи іншої роботи.

У будь-якому випадку, не варто ставитися до вибору професії, як до чогось незмінного, що раз і назавжди визначить твою долю. Попереду у тебе довге життя, в якій, мабуть, знайдеться місце і підвищенню кваліфікації, і освоєння суміжних спеціальностей, а то й радикальної зміни роду діяльності.

Поради психологів та профконсультантів щодо вибору професії

1. Ознайомтеся з інформацією про світ професій і визначте сферу
діяльності, яка вас цікавить.

2. Вивчіть самого себе, складіть уявлення про свої інтереси
здібності, нахили.

3. З′ясуйте, чи не маєте ви медичних протипоказань до обраної професії.

4. Зустріньтеся із представниками цієї професії та довідайтесь, у якому навчальному закладі можна одержати відповідну кваліфікацію.

5. З′ясуйте у спеціаліста центру зайнятості, чи популярна обрана вами професія на ринку праці.

6. Використайте при виборі професії формулу: «Хочу – можу - треба». «Хочу» - це те, що вас приваблює у професії; «можу» - ваші здібності, потенціал,стан здоров′я, потрібні для обраної професії; «треба» - попит на ринку праці.

7. Проаналізуйте отримані відповіді. Якщо тричі повторюється одна професія- вибір зроблено правильно.

Плануючи свою професійну кар'єру, корисно відповісти на наступні питання:

1. Від яких своїх умінь і здібностей Ви отримуєте найбільше задоволення?

2. Які Ваші основні інтереси і улюблене проведення часу?

3. Які навчальні предмети у Вас улюблені?

4. Чим би Ви хотіли займатися кожен день по 8 годин на день з рок в рік?

6. Про яку роботу Ви мрієте?

7. Яким Ви уявляєте своє заняття через 10 років?

8. Яка робота була б для Вас ідеальною? Опишіть її якомога докладніше. Уявіть себе на цій роботі, з ким Ви працюєте, як проводите час?

9. Які Ваші критерії вибору професії? (Обов'язкові та бажані)

10. Які Ваші сильні сторони і навички найбільше дозволяють Вам вважати себе гідною для роботи, яка Вам здається ідеальною?

11. Які прогалини у своїх знаннях і уміннях Вам необхідно ліквідувати, щоб отримати ідеальну для роботу?

12. Якщо робота, ідеальна для Вас недосяжна в даний час, то яку роботу Ви могли б виконувати, щоб просуватися в обраному напрямку?

13. З ким можна порадитися, щоб отримати корисну для планування кар'єри інформацію?

14. І, нарешті, запишіть Ваші найближчі і довгострокові цілі в області кар'єри і дійте!

Після відповіді на поставлені запитання потрібно зіставити свої бажання із реальними можливостями і потребами на сучасному ринку праці. Наприклад у майбутньому Ви себе бачите дантистом. Робота, як то кажуть "не вагони розвантажувати" і за неї гарно платять. Та чи замислювалися Ви при цьому над тим, чи зможуть Ваші руки працювати як руки ювеліра і чи зможете Ви відстояти у конкурентів своє місце у світі стоматологічних послуг?

Отже, потрібно чітко усвідомлювати, що умова оптимального вибору професії знаходиться у центрі перехрестя 3-х складових Хочу – Можу – Треба

Хочу - Ваші прагнення (бажання, інтереси, схильності, ідеали).

Можу - Ваші можливості (стан здоров'я, здібності, рівень знань, характер, темперамент).

Треба - потреби суспільства в кадрах, і усвідомлення необхідності затратити певні зусилля для досягнення життєво важливих цілей.

Намагайтись уникнути помилок при віборі професії, бо тільки тоді чекає успіх!

АГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА ДІТЕЙ ЦЕ КРИК ПРО ДОПОМОГУ!!!

У діагностиці агресивної поведінки психологи найчастіше використовують тести Розенцвейга, «Неіснуюча тварина», Баса-Дарки тощо.

З метою каталізації агресії, м'язової релаксації агресивній дитині найчастіше пропонують регулярно «бити грушу» або рвати папір, деякі психологи проводять тренінгові заняття з корекції агресивної поведінки,

   Становить інтерес характерологічних особливостей, виділених американським психологом М.Алвордом (1998), адже вони позначають внутрішні протиріччя, проблемні зони й внутрішні конфлікти таких дітей.

Характерологічні особливості агресивних дітей

1. Сприймають велике коло ситуацій як загрозливі, ворожі їм.

2. Надчутливі до негативного ставлення до себе.

3. Заздалегідь налаштовані на негативне сприйняття себе з боку оточення.

4. Не оцінюють власну агресію як агресивну поведінку.

5.  Завжди звинувачують оточення у власній деструктивній поведінці.

6. У випадку намірів агресії (напад, псування майна й т.п.) відсутнє почуття провини, або провина виявлена дуже слабко.

7. Не беруть на себе відповідальність за свої вчинки.

8. Мають обмежений набір реакцій на проблемну ситуацію.

9.  У відносинах виявляють низький рівень емпатії.

10.  Слабко розвинений контроль над своїми емоціями.

11.  Слабко усвідомлюють свої емоції, крім гніву.

12.  Бояться непередбачуваності в поведінці батьків.

13. Мають неврологічні вади: нестійка увага, слабку пам'ять, нестійке запам'ятовування.

14.  Не вміють прогнозувати наслідки своїх дій (емоційно застрягають на проблемній ситуації).

15.  Позитивно ставляться до агресії, тому що через агресію одержують почуття власної значимості й сили.

Фактори виховання й стилю спілкування дорослих, що провокують дітей на відповідну агресивну поведінку й сприятливе формування негативних емоційних  станів, дітей:

•   суперечливість вимог до дитини з боку батьків, у результаті чого в дитини формується опозиційне ставлення до зовнішнього оточення;

•   власні часті негативні емоційні стани дорослих і відсутність навичок контролю й саморегуляції з їхнього боку;

•   використання покарання дітей як способу відрахування й розрядки дорослим негативних емоцій (гніву, роздратування, злості, досади);

•   негативний стиль спілкування з дитиною:

— використання наказів, обвинувачень і погроз;

— постійне використання «Ти»-повідомлень («Ти неправильно зробив...», «Як ти смієш так із мною розмовляти?»);

— вербальна образа дітей;

— ігнорування почуттів дитини, її бажань та інтересів.

Цей стиль спілкування спрямовує дитину на боротьбу й мстивий стиль поведінки.

Основне завдання роботи психолога з батьками й педагогами:

1.  Переключити увагу дорослого з фіксації на негативній поведінці дитини на власні неконтрольовані негативні емоційні стани, тому що вміння дорослого володіти собою є кращим гарантом адекватної поведінки дітей.

2.  Необхідно також допомогти педагогам і батькам опанувати прийоми конструктивного, позитивного спілкування з метою усунення відповідної агресивної поведінкової реакції з боку дітей або зменшення вже наявної.

3.  Спілкування з агресивними дітьми— це особлива проблема, для розв'язання якої

потрібні певні навички й уміння як з боку батьків, так і педагогів. Зупинимося на деяких прийомах ефективної, конструктивної взаємодії:

•    говоріть з дитиною про свої почуття й переживання мовою внутрішнього «Я», мовою «Я -повідомлень (наприклад: дитина розмовляє підчас пояснення нового матеріалу.

 Учитель («Я»-висловлення): «Коли розмовляють під час пояснення, мені важко говорити і я починаю дратуватися, від цього мені ще складніше. Будь ласка, припини розмовляти».

•    «Активно слухайте» внутрішній світ дитини, світ її почуттів;

   •   не оцінюйте особистість дитини, а говоріть про небажані дії дитини;

•   намагайтеся побачити в словах і діях дитини позитивний настрій і благі наміри;

•   регулюйте свій емоційний стан.

Як уже говорилося раніше, роботу з батьками має сенс починати з установлення єдиних правил і вимог (границь дозволеного), пропонованих дитині в родині. Оскільки саме в родині відбувається первинна соціалізація дитини, з'ясування правил взаємодії з іншими людьми: що можна, а не можна; установлення соціальних норм поведінки, як у родині, так і поза нею.

Досвід роботи з батьками агресивних дітей показує, що самостійно прийти до якоїсь згоди із приводу встановлення вимог своєї дитини вони не можуть. З боку психолога потрібна нелегка й кропітка робота в наданні допомоги батькам щодо вироблення чітких правил і вимог, а також обов'язків своєї дитини.

Для батьків важливо мати чітку, погоджену виховну позицію, тому що встановлення правил і виконання цих правил дітьми є зоною психологічного простору, де виникають конфлікти навіть у благополучних родинах. У родинах агресивних дітей це зона є зоною «відкритого фронту», зоною постійних конфліктів. Тому спільна робота психолога з батьками із встановлення погоджених вимог і обмежень є досить важливою.

При встановленні вимог і обмежень батькам необхідно дотримуватися певних правил.

ПРАВИЛА ДЛЯ БАТЬКІВ

1. «Встановлення меж дозволеності».

2. Чіткі рамки допустимої поведінки дитини повинні базуватися на фундаменті сердечної близькості.

3. Встановлені межі повинні відповідати віку й не повинні вступати в протиріччя з потребами дитини.

4. Встановлюйте межі, які дають можливість маленьких перемог.

5. Всі правила, вимоги, обмеження й заборони повинні бути погоджені між батьками й тими, хто бере участь у вихованні дитини.

6. «Наслідки (санкції) повинні випливати безпосередньо з поганої поведінки»

Знання правил, установлених у доброзичливій формі з боку батьків, робить життя дитини більш усвідомленим, організованим, а також створює відчуття безпеки й внутрішнього комфорту.

Спостереження агресивних дітей і робота з ними привели нас до висновку, що повністю збігається з думкою австралійського психотерапевта В. Оклендер: «Я сприймаю дитину, людину, якою рухає почуття гніву, відкинутості, тривоги, незахищеності, образи.... У неї часто простежується низька самооцінка. Вона не здатна або не хоче, або боїться виразити те, що відчуває, іншим способом, тому що якщо вона це зробить, то може втратити силу, що лежить в основі агресивної поведінки. Вона відчуває, що це єдиний шлях, який сприяє виживанню».

Агресивна поведінка дітей—це своєрідний сигнал SОS, крик про допомогу, про увагу до свого внутрішнього світу, в якому накопичилося надто багато руйнівних емоцій, з якими дитина самостійно впоратися не може.

Рекомендації практичного  психолога ,  щодо онлайн-безпеки учасників освітнього процесу в умовах дистанційного та змішаного навчання.

З кожним роком кількість користувачів всесвітньої мережі неухильно зростає. Інтернет-технології вже стали невід’ємною частиною життя сучасного суспільства. До того ж в умовах дистанційного та змішаного навчання Інтернет став потужним засобом навчання.

 Дистанційне навчання – це засіб реалізації процесу навчання, в основу якого покладено використання сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій, що дають змогу навчатися на відстані без особистого, безпосереднього контакту між педагогом і учнем.

Проте обізнаність дітей, а також більшості дорослих щодо безпеки й культури спілкування в кіберпросторі залишається дуже низькою. Потрібно розуміти, що через відсутність достатнього досвіду діти ще не можуть реально оцінювати рівень достовірності та безпеки інформації, яка знаходиться в Інтернет-просторі.

З якими небезпеками можуть стикатися діти в Інтернеті?

Серед безлічі загроз фахівці у сфері безпеки в онлайн-просторі акцентують увагу на трьох видах:

1. Тематичні загрози:

• порнографія;
• пропаганда насильства й наркотиків;
• реклама тютюну й алкоголю;
• нецензурні тексти.

2. Порушення безпеки:

• віруси; небажана пошта – спам;
• онлайн-шахрайство («Передзвони мені» тощо);
• збирання та розголошення приватної інформації.

3.Комунікаційні ризики:

• секстинг;
• сексторшен;
• онлайн-грумінг;
• кіберпереслідування;
• погрози.

Діти та підлітки стикаються із ситуаціями онлайн-ризиків, серед яких: кібербулінг, шантаж, здирництво, пошук і вивчення невідповідних віку матеріалів, а також надсилання учнями своїх оголених фото. Водночас слід зазначити, що педагогічні працівники не завжди мають достатньо знань і навичок, як діяти в таких ситуаціях. До того ж у віртуальному світі знімаються заборони та обмеження морально-етичного й соціального характеру (насилля, руйнування, правові норми, що діють у реальності).

Використовуючи Інтернет для спілкування в соціальних мережах, підлітки можуть зіштовхнутися з різноманітними ризиковими чинниками.

• Ризик взаємозв’язку: доступність персональної інформації для зворотного зв’язку.

• Ризик переконання: онлайновий досвід може впливати на особисту діяльність.

• Ризик постійності: публікації залишаються в Інтернеті назавжди.

• Ризик експлуатації: особиста інформація може приносити користь іншим.

• Ризик обману: існує велика кількість дезінформації та викривлення даних.

• Ризик віктимізації: інші користувачі можуть використовувати персональну інформацію проти людини, яка її оприлюднила.

• Ризик звикання: повторне використання може створити залежну поведінку.

• Ризик ізоляції: онлайн-взаємодія може зменшити спілкування та соціалізацію в реальному світі.

• Ризик імпульсу: в Інтернеті легко сказати те, що не було би сказане особисто.

Розповсюджені ризики під час онлайн-спілкування

Секстинг – це обмін власними фото-, відео- та текстовими матеріалами інтимного характеру, із застосуванням сучасних засобів зв’язку: мобільних телефонів, електронної пошти, соціальних мереж.

Причини

1. Доступність гаджетів.

Будь-яка дитина може надіслати своє зображення, якщо в неї є пристрій з камерою та доступ до  Інтернету. Таким чином діти досліджують власну сексуальність. Для підлітків це, на перший погляд, виглядає безпечніше, ніж справжній секс.

2. Особливість підліткового віку та брак уваги з боку дорослих.

Відтак діти шукають уваги в соціальних мережах. Через сучасні тенденції відбувається гіперсексуалізація поведінки – бажання виглядати відверто та спокусливо.

3. Брак знань щодо можливих наслідків віртуальних стосунків.

Алгоритм реагування педагогічних працівників в разі інтернет загрози Секстингу :

1. Підтримайте дитину.

Педагогічним працівникам у таких випадках треба пам’ятати, що дитина перебуває під страшним тиском і відчуває величезний сором. Тому її обов’язково потрібно підтримати психологічно, поговоривши наодинці, якщо про цей випадок Ви дізналися від учнів чи колег.

Якщо до Вас звернулася сама дитина, то обов’язково підтримайте її, зауважте, що вам цінна її довіра.

2. Розробіть покроковість дій.

Обговоріть разом із дитиною та її батьками покроковість ваших дій.

Зберегти докази.

Для збереження доказів і подальшого звернення в поліцію порадьте дитині зробити скріншот сторінок, де розміщені матеріали інтимного характеру з її зображенням. Бажано, щоб дорослі не переглядали вміст, оскільки це повторно наносить травму дитині. Якщо є необхідність знати, що було надіслано, то можна попросити дитину описати ці матеріали. Педагогічний працівник або інший дорослий не може робити скріншот, адже залежно від фото це може вважатися навіть дитячою порнографією, тож не варто зберігати такі матеріали в себе в телефоні чи комп’ютері. Отже, скріншот має зробити власник фото.

Видалити контент.

1. З пристрою того, кому дитина надсилала матеріал.

За допомогою мирного врегулювання батькам і адміністрації школи слід попросити отримувача видалити матеріали зі своїх пристроїв і хмаросховищ, а також із груп і приватних сторінок, де вони були опубліковані.

2. З пристроїв учнів.

Якщо фото є в доступі учнів, то вчитель має попросити видалити їх з усіх пристроїв і хмаросховищ, а також із приватних сторінок, де вони були опубліковані.

3. Із груп класу, де були розміщені матеріали.

Видаліть матеріали з груп класу, до яких маєте доступ, а також попросіть учнів видалити ці матеріали в їхніх приватних групах і діалогах.

4. З мережі/платформи.

Зверніться в службу підтримки того сайта чи соцмережі, де були викладені фото. У листі до служби підтримки слід попросити видалити ці матеріали як дитячу порнографію — тоді служба реагує найефективніше.

Надати психологічну підтримку.

Якщо школі спільно з батьками не вдалося вирішити ситуацію, слід звернутися до поліції, кіберполіції чи до ювенальної превенції.

Звернутися до поліції.

3. Контролюйте ситуацію.

Спостерігайте за психологічним станом учнів, які є потерпілими. Регулярно цікавтеся, як у них справи. Наприклад, запитайте, чи відчувають вони себе комфортно в класі та загалом у шкільному середовищі.

Оскільки секстинг може бути частиною побудови довіри в онлайн середовищі, особливо між підлітками: «Я надішлю тобі відверті фото, щоб показати, що довіряю тобі». Але людина може зловживати такою довірою, про що підлітки не замислюються. Секстинг може бути частиною шантажу: «Якщо не надішлеш фото, значить, ти мені не довіряєш, тож давай розірвемо наші стосунки». Трапляється, що юнаки та дівчата створюють у соціальних мережах групи з непристойними назвами, куди з помсти викладають інтимні світлини однолітків.

Наслідки

На перший погляд, це може здаватися жартом, проте наслідки секстингу для дитини можуть бути небезпечними. Навіть якщо фото не були опубліковані та залишаються таємницею, дитина постійно перебуває в надзвичайно пригніченому стані: переживає, що її приватні світлини побачать і опублікують сторонні люди, що вона стане об’єктом знущань із боку однолітків.

Стан дитини ускладнюється ще й тим, що їй важко та соромно зізнатися в такому вчинку дорослим, хоча саме їхня участь важлива для вирішення цієї проблеми. Однак дуже часто світлини та відео потрапляють в Інтернет, де швидко й безконтрольно розповсюджуються між користувачами (у соціальних мережах і чатах класу), що призводить до кібербулінгу дитини – цькування через сучасні засоби комунікації. Розповсюдження таких матеріалів може призвести до переслідування дитини в учнівському колективі, виникнення проблем в освітньому процесі.

Такі дії загрожують порушеннями в психічному здоров’ї дитини, утратити довіру до оточуючих, створюють проблеми в побудові стосунків у майбутньому, нерідко стають причиною втечі з дому та спроб покінчити життя самогубством. Окрім того, секстинг може бути серйозною перешкодою для самореалізації в дорослому житті (під час навчання чи пошуку роботи), оскільки роботодавці можуть побачити світлини у відкритому доступі в мережі.

Повністю ж видалити будь-яку інформацію, розповсюджену в мережі, практично неможливо. Крім того, ці фото можуть потрапити на сайти з дитячою порнографією.  

На жаль, нині випадки підліткового секстингу — сумна реальність для України, і діти все частіше потрапляють у ситуації, коли їх фото безконтрольно розповсюджуються. Вони часто не розуміють зв’язку між реальним і віртуальним життям, а також не знають про наявність ризиків, зумовлених секстингом. Для попередження та вирішення цієї проблеми необхідна співпраця батьків, педагогічних працівників, дітей та поліції.

Алгоритм реагування педагогічних працівників на Онлайн-грумінг 

Педагогічним працівникам у випадках сексторшенгу та онлайн-грумінгу треба пам’ятати, що дитина перебуває під страшним тиском і відчуває величезний сором. Тому її обов’язково потрібно підтримати психологічно, поговоривши наодинці, якщо про цей випадок Ви дізналися від учнів або колег.

Підтримайте дитину.

Якщо до Вас звернулася сама дитина, то так само підтримайте її, зауважте, що Вам цінна її довіра.

Розробіть покроковість дій.

Обговоріть разом із дитиною та її батьками покроковість ваших дій.

·                             Для збереження доказів порадьте дитині зробити скріншот переписки, де вона надсилає матеріал, і тих повідомлень, де в неї вимагають додаткові фото/відео чи гроші. З цими доказами варто звернутися до адміністрації онлайн-ресурсу з проханням видалити фото та до правоохоронних органів.

·                             Порадьте дитині видалити фото з переписки в соцмережі, месенджері чи на форумі, обов’язково з поміткою «видалити для всіх учасників чату», якщо це можливо. Так є можливість позбавити шантажиста «першоджерела» (Однак, залишається ризик, що фото вже завантажені на його телефон).

·                             Якщо фото є в доступі учнів, то вчитель має попросити видалити їх із усіх пристроїв і хмаросховищ.

Контролюйте ситуацію.

Спостерігайте за психологічним станом учнів, які є потерпілими. Регулярно цікавтеся, як у нихсправи. Запитайте, чи відчувають вони себе комфортно в класі та загалом у шкільному середовищі.

Кібербулінг – систематичне цькування та вчинення насильства за допомогою засобів електронної комунікації. Він може відбуватися в соціальних мережах, месенджерах, ігрових платформах і мобільних телефонах. Це неодноразова поведінка, спрямована на залякування, провокування гніву чи приниження тих, проти кого він спрямований.

Причини

Кібербулінг у дитячому середовищі може виникати з різних причин:

·                             потреба кривдника відчувати себе сильнішим за когось;

·                             жага популярності;

·                             низька самооцінка та бажання самоствердитись;

·                             неусвідомлення дитини, що її дії комусь шкодять;

·                             відсутність співпереживання та емпатії.

Булінг за допомогою засобів електронної комунікації небезпечний для психологічного здоров’я жертв. Цькування часто призводить до депресії та інших розладів серед дітей і підлітків, у них знижується самооцінка, вони частіше думають про суїцид, а іноді справа дійсно доходить до самогубства.

Наслідки

Коли відбувається кібербулінг, то в дитини може виникнути відчуття, що її атакують усюди, навіть удома, і порятунку немає.

Наслідки можуть бути тривалими, впливати на дитину різними способами:

• психологічно – дитина засмучена, відчуває себе збентеженою, іноді навіть злою;

• емоційно – почуття сорому та втрата зацікавленості в улюблених справах, зміна настрою;

• фізично – почуття втоми (втрата сну) або навіть такі симптоми, як болі в животі та головний біль.

Алгоритм реагування педагогічних працівників,

якщо учні піддаються цькуванню, кібербулінгу.

Підтримайте дитину.

Поговоріть із нею одразу після того, як дізналися про виникнення ситуації. Для цього оберіть зручне місце та час для бесіди, щоб ніхто й нічого не відволікали. Не засуджуйте, не критикуйте та не звинувачуйте. Не давайте порожніх обіцянок, краще запевніть дитину, що Ви їй хочете допомогти найти правильне рішення ситуації.

Проведіть бесіду з класом.

Якщо всі учасники ситуації це – учні, яких Ви знаєте, то проведіть бесіду з кожним учасником окремо, а також із учнем/ученицею та кривдником і всіма свідками.

Залучіться підтримкою.

Залучіть до розв’язання конфлікту колег: соціального працівника, психолога, директора школи, батьків.

Видалити контент.

Попросіть учнів видалити матеріали: якщо це фото чи відео, то з пристроїв і хмаросховищ, а також із груп і приватних сторінок, де вони були опубліковані; якщо це образливі коментарі та дописи, то з тих мереж і ресурсів, де вони були розміщені.

Контролюйте ситуацію.

Регулярно цікавтеся в учнів, як у них справи. Наприклад, запитайте, чи відчувають вони себе комфортно в школі.  

НАДМІРНЕ ЗАХОПЛЕННЯ ОНЛАЙН ІГРАМИ

  ОСНОВНІ ПРИЧИНИ:

• В іграх є можливість діяти так, як того хоче дитина. Водночас створюється відчуття спорідненості – усі учасники мають однакові інтереси та захоплення. Тому в онлайн іграх є спеціальні чати й додаткові форуми, у яких можна поспілкуватися з однодумцями.  

• Кожна нова перемога дарує відчуття ейфорії, від чого з’являється бажання досягати такого стану знову й знову.

• Онлайн-рольові ігри занурюють гравця в сюжет у режимі реального виміру через, як здається, нескінченну можливість знаходження більш потужних інструментів для проходження ігрової місії. Це вимагає багато часу, що буде націлений лише на ігрову діяльність.

Наслідки

• Надмірне захоплення онлайн іграми й відсутність живої комунікації впливає на недостатній розвиток соціальних контактів дитини та емпатії.

• Багато онлайн ігор дають змогу гравцеві взаємодіяти з іншими за допомогою текстового чи голосового чату, тож дитина може піддаватися загрозам, образі, а часом може брати участь у знущанні над іншими. Дівчата геймери часто є об’єктом сексуальних домагань. Часом така поведінка може стати нормою і для реального життя.

• Надмірне захоплення іграми може змішувати відчуття реальності та фантазії.  

• Надмірне захоплення онлайн іграми через відсутність фізичної активності також може мати негативний вплив на здоров’я дітей, зокрема призвести до ожиріння, судом і м’язових розладів.

Ознаки того, що дитина має небезпечну взаємодію в онлайні

Деякі психічні, психологічні та соціальні стани сигналізують про те, що дитина переживає певний травматичний досвід і потребує допомоги. Це стосується, також і небезпечної взаємодії як в онлайні, так і в офлайні.

Фізичні зміни:

1. дитина виглядає невиспаною, на уроках або перервах може засинати;
2. скарги на головний біль або біль у шлунку;
3. швидка втрата ваги чи її набирання;
4. помітні самоушкодження (порізи, глибокі подряпини, синці) на тілі.

Психічні зміни:

1. розсіяна увага дитини; тимчасова «втрата» пам’яті, коли дитина забуває свої дії чи слова;
2. втрата відчуття часу;
3. регресія поведінки – дитина поводить себе так, наче вона молодша за свій вік.

Психологічні зміни:

1. помітний страх або нервовість дитини, коли вона перебуває в школі;
2. спостерігається нервовість або злість під час викорисування гаджетом;
3. можуть бути агресивні прояви без явної на те причини;
4. знижується якість навчальної діяльності, дитина може відмовлятися від усних відповідей.

Соціальні зміни:

1. дитина віддаляється від однокласників і тих, з ким більше часу проводила разом під час перерв; виглядає депресивною – не комунікує з оточуючими, проявляє пасивність і не бере участі в спільних обговореннях;
2. може прогулювати школу, посилаючись на погане самопочуття; спостерігаються замкнутість і однотипні відповіді на запитання дорослих;
3. батьки можуть скаржитися на те, що дитина без приричини зникає з дому;
4. дитина різко видалила всі свої профілі в соціальних мережах;
5. у комунікації з’являються нові сленгові слова, які раніше дитина не вживала;
6. педагогічний працівник може помітити, що дитину зустрічають зі школи незнайомі люди.

Для того щоб упевнитись, чи дійсно дитина переживає важкий життєвий етап і потребує допомоги від дорослих, необхідно поговорити з нею.

Як говорити з дитиною, яка зазнала ризику онлайн поради для батьків

1. Старанно підбирайте час та місце.

Виберіть місце, де дитині комфортно, або запитайте її, де вона хотілаб поговорити.

Уникайте розмов у присутності того, хто може заподіяти шкоду дитині, зокрема психологічну.

2.Заспокійте дитину  тим, що Ви поруч і вона зараз знаходиться в безпеці.

3. Cлідкуйте за своїм тоном під час розмови.

Якщо Ви почнете розмову серйозним тоном, то можете налякати дитину, і вона, імовірніше, дасть вам такі відповіді, які  ви хочете почути, а не розповість правду про те, що з нею трапилося. Постарайтеся зробити розмову  невимушеною – це допоможе дитині розслабитись.

4. Використовуйте звичні для дитини слова.

5. Ставте відкриті запитання.

Наприклад: «Поділись, будь ласка, що викликало такі переживання в тебе?». Тоді дитина може розповісти і про свої дитячі історії, і поступово перейти до ситуації, яка трапилась.

6. Слухайте та чуйте.

Дозвольте дитині розповідати в тому ритмі, як зараз їй хочеться.

7. Уникайте суджень і звинувачень.

8. Використовуйте «Я» - повідомлення.

Замість «Як таке могло трапитись?» – «Я співчуваю, що тобі довелося таке пережити…».

9. Будьте терплячі.

Пам’ятайте, що ця розмова може бути дуже страшною для дитини. Багато злочинців погрожують тим, що станеться щось страшне, якщо хтось дізнається про їхнє спілкування. Вони навіть можуть погрожувати фізичним насильством щодо дитини чи її близьких.

Рекомендації для педагогічних працівників щодо бесіди з учнями про онлайн небезпеку.

    Розкажіть про Тест Білборду, коли проводите бесіду щодо безпечного онлайн простору: запропонуйте дитині уявити, що все, що вона хоче написати або надіслати в Інтернеті, висить на великому білборді перед школою, який бачать усі.

 Далі запитайте її, чи вона хоче, аби будь-хто міг це побачити. Якщо ж ні, то зауважте, що тоді не варто публікувати такі матеріали, навіть надсилати їх в особисті повідомлення.

Не викладайте фото дітей в мережу без їхнього дозволу та дозволу їхніх батьків Будьте відкритими до запитань і розповідей дитини про різні ризики й ситуації в мережі, які з нею трапились.

З учнями початкових класів

Уводити правила безпечного Інтернету та використання гаджетів найкраще саме з початкової школи, щоб для учнів це стало звичним. Поговоріть із дітьми про такі правила безпечного Інтернету:

• Не розповсюджувати особисті дані, зокрема адресу проживання, номер телефону, місце роботи батьків, без згоди на це дорослих.
• Якщо з дитиною трапилася неприємна ситуація, то вона завжди може покластися на дорослих – батьків або педагогічних працівників.
• Небезпечно зустрічатися з тими, кого ми знаємо тільки онлайн. Не відповідати на повідомлення, які є неприємними. У тому, що дитина отримала це, немає її провини.
• Ні з ким не ділитися своїм паролем до гаджету та приватної сторінки у соціальних мережах. Цю інформацію можуть знати тільки батьки.
• Перед завантаженням нового додатка слід запитати дозволу в батьків.

Ці правила можна оформити у вигляді плаката, прикріплювати його в класі, або як маленьку брошуру, яку можна вклеювати в щоденник кожній дитині по закінченню  карантинних заходів!.

Поради  роботи з онлайн-безпекою педагогам, що працюють з учнями  5-9 класів:

Зробити власний ТОП правил класу «Як створити свій безпечний онлайн простір і захиститися від онлайн ризиків», у який мають входити такі пункти:

• не розповсюджувати приватну інформацію, зокрема адресу проживання, номер мобільного телефону, не вказувати геолокацію, поширюючи фото чи інформацію;
• налаштувати екранний час – поставити певне обмеження на використання соціальних мереж на день;
• завантаження додатків, які підходять за віком (перевірити можна за віковим рейтингом, який висвітлюється при завантаженні);
• реєстрація в соціальних мережах дозволена з 13 років, згідно з правилами користування;
• якщо в Інтернеті трапилося щось таке, що засмутило чи  налякало дитину, якщо хтось незнайомий вимагає приватну інформацію, то дитина має звернутися за допомогою до батьків або вчителів.

Поради  роботи з онлайн-безпекою педагогам, що працюють з учнями  10-11 класів:

• створіть власний ТОП правил для класу «Як користуватися гаджетом безпечно та вберегти себе від онлайн ризиків»;
• разом установіть налаштування приватності в соціальних мережах;
• проведіть заняття з розвитку критичного мислення та перевірки фейків;
• наголошуйте на зміні онлайн активностей на офлайн.

Рекомендації щодо використання дітьми гаджетів під час освітнього процессу:

Учні проводять на уроках багато часу, переписуючись у чатах, переглядаючи стрічку соціальних мереж, що відволікає їх від засвоєння важливого матеріалу.

Варто наголосити, що чим раніше почнуть діяти ці правила, тим легше буде їх дотримуватись у старшій школі.

1. Створення зон та їхня відмітка, де не використовується мобільний телефон, наприклад, біля дошки.

2. Додавання інтерактивних завдань педагогічними працівниками, під час яких потрібне було б використання гаджету.

3. Спільне налаштування екранного часу (встановлення ліміту на використання соціальних мереж під час освітнього процесу) чи режиму «не турбувати», який вимкне надходження нових сповіщень.

Якщо навчання відбувається в онлайн режимі за допомогою додатка CIASS ROOM, то раджу колегам:

- створювати окрему зустріч кожного разу, а не використовувати одне й те саме посилання;

- налаштовувати пароль для входу, який будуть знати тільки учасники освітнього процесу;

- використовувати зал очікування та додавати туди лише запрошених;

- вимкнути доступ до використання екрана (щоб поширювати власний екран на загал);

- вимкнути спільний доступ до чату та можливості надіслати документи в нього. Рекомендуємо поговорити з батьками учнів про дотримання онлайн безпеки та правила екранного часу й у родині.

Часом педагогічний працівник чи адміністрація закладу освіти – це єдина допомога, на яку може розраховувати дитина. Не будьте байдужими!

Поради психолога учням по підготовцідо ЗНО 

Іспити, як і більшість явищ життя, – явище перехідне. Коли вони закінчуються, з'являється відчуття свободи, забуваються сльози, нервування, повертається спокійний сон. Але ж можна скласти іспит і з меншими втратами для власного здоров'я, отримати добрі оцінки й чекати наступного іспиту без страху та безсонних ночей.

Психологи розцінюють іспит як:

1. «перетравлювання» значного обсягу інформації, яке пов'язане з великим навантаженням на мозок;

2. серйозне емоційне напруження і велике навантаження на нервову систему;

3. оцінювання не лише знань дитини, а й її особистості.

Найоптимальніший варіант підготовки до складання іспитів:

Розпорядок дня:

Харчуватися слід три-чотири рази на день. Мед, горіхи, молочні продукти, риба, м'ясо, овочі та фрукти забезпечать баланс необхідних вітамінів і мінералів в організмі й відновлять енергетичні витрати. Нормальний здоровий сон і відпочинок зменшать навантаження на нервову систему. Не варто відмовлятись від звичних занять спортом – це буде своєрідним відпочинком.

Слід пам'ятати про біоритмо-логічні особливості: «сова» неефективно працює з 6 – 8 год. ранку, а «жайворонок» навряд чи буде працездатним до 2 – 3 год. ночі. В усіх людей рівень біологічної активності знижений із 17 до 18 години.

Можна вживати тонізуючі препарати, наприклад, із женьшеню чи елеутерококу. Каву краще пити вранці й небагато, лише для того, щоб прокинутися (для тих, хто звик саме так розпочинати свій день). Кава підсилює нервовість і тривожний стан у невпевнених собі людей. Заспокійливі медичні препарати зовсім не потрібні, їх можна вживати лише за призначенням лікаря.

Правильна організація вивчення навчального матеріалу:

Спочатку слід переглянути весь матеріал і розподілити його таким чином: якщо треба вивчити 100 питань за чотири дні, то в перші два дні вивчається 70% усього обсягу, третього дня – решта, четвертого – повторюють вивчене. При цьому складні теми варто чергувати з простішими – не обов'язково вчити всі питан­ня поспіль.

Є й деякі психологічні закономірності, які слід враховувати.

1. Найкраще запам'ятовується інформація, викладена на початку і наприкінці тексту. Середина зазвичай швидко «вилітає» з голови. Тому під час запам'ятовування та повторення слід приділити увагу середині тексту.

2. Повторювати треба не механічно, а вдумливо, зосередившись на змісті. Інформація після і «завантаження» в мозок, якщо її не повторити, утрачається на 20 – 30% упродовж перших 10 год. Щоб цього не сталося, слід прочитати текст, повторити його вдруге, через 20 хв. – утретє, а через 8 – 10 год. – учетверте, і ще раз – через добу.Тільки після цього можна бути впевненим у тому, що інформація міцно «оселилася» в голові.

3. Особливість «упізнавання». Дивлячись на текст, відчуваєш, що колись це все бачив, читав, отож вирішуєш, чи витрачати час на це питання не варто й можна переходити до наступного. Насправді ж це – несвідомий самообман. І якщо не вивчити уважно те, що здається таким знайомим, на іспиті можна не відповісти на таке «знайоме» запитання.

4. Запам'ятати можна найкраще, якщо знати, що є «найближчим»: текст, малюнок, логічна схема

5. Слід спробувати знайти щось цікаве у найнуднішому матеріалі, адже цікаве запам'ятовується набагато легше. Можна готуватися до іспитів удвох, адже одна голова добре, а дві – краще. Підготовка до іспиту вдвох має свої переваги, якщо поставитися до цього серйозно й сумлінно. Учити разом не варто, а от повторювати навіть бажано. Це краще робити напередодні іспиту.

Готуватися можна й так: перший день – самостійне вивчення, другий – повторення й переказування один одному. Було б добре розділити теми за інтересами, за складністю, за ступенем засвоєння: один розповідає те, що другий раніше не вивчив. Розповідати треба чітко, детально, емоційно. Можна проводити «репетиції» перед іспитом і наодинці: ставити собі запитання, уголос відповідати, привчатися слухати своє мовлення.

Шпаргалка — річ потрібна:

Використання шпаргалок на іспиті найчастіше закінчується дуже сумно. Вони потрібні лише тим, хто краще запам'ятовує матеріал при конспектуванні, – викладений коротко (у вигляді тез), він краще тримається у па­м'яті. Шпаргалки зручно перечитувати перед самим іспитом, а от брати на іспит не варто.

«Спокійно, тільки спокійно»:

Так завжди в екстремальних ситуаціях казав Карлсон. Слід скористатися його порадою. Адже нервують завжди ті, хто погано знає матеріал. Ті, хто зовсім нічого не знає, зазвичай спокійні. Ті, хто знає матеріал добре чи на середньому рівні, нажахані до останньої хвилини, поки не отримають оцінку. Щоб подолати свій страх, можна розповідати самому собі вивчений матеріал, начебто на іспиті. Уявіть складну ситуацію на іспиті й знайдіть із неї вихід. Поставте самі собі підступні запитання й дайте на них відповідь –переборіть свій страх ще до іспиту. Згадайте випадки свого успіху, подумки відчуйте їх іще раз. Спробуйте вдатися до аутогенного тренування. Налаштуйтеся на те, що «у мене все вийде» й повторюйте ці слова перед сном. На іспиті не втрачайте самовладання у складний момент, хоч це й нелегко. Згадайте про почуття гумору – іноді воно виявляється і в екзаменаторів. Складіть план відповіді на іспиті – це теж заспокоює.

Рекомендації учням із проблем тестування:

Тренуйся!

Перед офіційним тестуванням варто виконувати якнайбільше опублікованих тестів — просто заради тренування. Не можна навчитись добре вирішувати тести, не виконуючи їх самих, примінюючи цю практику іншими видами контролю і самоконтролю. Ці тренування не тільки призводять до знайомства з типовими конструкціями тестових завдань, а й дають вам інший досвід — самоспостереження й оптимальної саморегуляції під час тестуваня.

Поспішай!

Тренуйся із секундомером у ракух. Порівнюйте час, потрібний для виконання тестів. Обмежуйте його. Без подібних обмежень, що змушують працювати в максимально швидкому темпі, без імітації змагальної ситуації неможливо змоделювати той стресс ( напругу ), що викликає будь-яке тестування.

Випробовуй!

У тренуваннях застосовуйте правильну тактику, тобто додержуйтесь усіх рекомендацій, як правильно вирішувати окреме завдання чи тест у цілому. Наприклад, не слід двічі перечитувати малозрозумілу інструкцію, а треба відразу ж познайомитися з варіантами відповідей. Тоді зміст відповідей прояснить вам, що сааме є необхідним в інструкції до данного завдання. Це конкретний приклад тактики, яку треба випробувати. Її можна освоїти й ефективно застосовувати, тільки активно тренуючись у тестуванні.

Угадуй!

Якщо ви впевнені у виборі, але інтуїтивно можете віддати перевагу якійсь відповіді перед іншими, то інтуїції варто довіряти. Така довіра, як правило, призводить до приросту балів.

Пропускай!

Треба навчитися пропускати важкі чи незрозумілі завдання. Пам’ятайте: у тесті завжди знайдуться такі завдання, з якими ви обов’язкововпораєтесь. Просто нерозумно не дібрати балів тільки тому, що ви недобрались до «своїх» завдань, а застрягли на тих, навчальний матеріал яких вам невідомий. Звичайно така тактика може принести успіх далеко не завжди. Якщо тестпобудований за принципом «сходів» і починаєтьсяз легких запитань, то не варто пропускати всі перші завдання.

Виключай!

Багато завдань можна швидше вирішити, якщо не шукати відразу правильну відповідь, а послідовно виключати ті, які явно не підходять. Метод вилючення дозволяє концентрувати увагу всього на одній-двох ознаках (а це легше), а не відразу на п’ятьох-сімох (що набагато складніше) .

Скорочуй вибір!

Якщо кілька відповідей (1-2) із чотирьох чи п’яти варіантів здаються вам зовсім невідповідними, а інші —підходящимиз рівною ймовірністю, то в цьому випадку правильніше буде не пропускати це завдання, намагатисьвибрати відповідьз інших просто навмання. Шляхом такої тактикиви отримаєте більше балів. Це — теорія ймовірності. Адже «негативнее знання» (про те, яка відповідь свідомо не годиться)- це теж знання, і нерозумно відмолятися від його використання.

Думай тільки про поточне завдання!

Коли ви бачите завдання(питання), забувайте все, що було в попередньому: як правило, завдання в тестах не пов’язані одне з одним, тому знання, які ви застосовували в одному(уже вирішеному вами), як правило не допомогають, а тільки заважаютьсконцентруватись і правильно вирішити інше завдання.

Читай завдання до кінця!

Поспіх не повинен призводити до того, що ви будете намагатись зрозуміти умови завдання з «першими словамим» й добудувати кінцівку у власній уяві. Це вірний спосіб зробити прикрі помилки в найлегших питаннях.

Не засмучуйся!

У будь-якому професійно підготовленому тесті чимало завдань, з якими ви просто не зможете впоратись (так заплановано). Більше того, усі 100% завдань зможуть виконати лише одиниці! Тому ніякого сенсу розхлюпувати емоційну енергію на передчасну досаду.

Навіть, якщо вам здається, що ви допустили занадто помилок і просто завалили тест, пам’ятайте, що дуже часто відчуття є помилковим: при порівнянні ваших результатівз іншими може з’ясуватись, що інші допустили ще більше помилок. У підсумку ви одержите якщо не найвищий бал, то цілком пристойний.

Ця установка особливо знадобиться «круглим відмінникам», які звикли при звичайних методах контролю домагатися максимального результату. Якщо ви хочете стати класним «тестовим бійцем», навчайтесь не тільки наносити удари, а й тримати їх (якщо висловлюватись термінами боксу). Треба категорично відмовитись від «комплексу відмінника», який не звик непохитно переносити окремі локальні невдачі.

Заплануй два кола!

Сплануйте середній час на кожне завдання таким чином, щоб за дві третини (максимум три чверті) сеансу пройти всі завдання «за першим колом». Тоді ви встигнете набрати максимум балів на легких для вас «своїх» завданнях, а потім зможете подумати й добрати щось на важких, які вам спочатку довелося пропустити. (Подібни й рецепт, на жаль не годиться для комп’ютерних тестів, які часто не дозволяють повертатись до попередніх завдань даоі, ніж на один крок.)

Бажаємо вам якнайкраще здати іспити!

Поради психолога по можливості вибіру вищого навчального закладу.

1. Важливий критерій вибору навчального закладу-статус диплома, який видає вищий навчальний заклад (державного або недержавного зразка).

2. Договір - основний документ, що регулює відносини студента з інститутом

Зверніть увагу на:

можливість розірвання договору з ініціативи студента;

умови розірвання з ініціативи інституту;

санкції за невиконання або недовиконання зобов’язань за договором, що накладаються на кожну зі сторін договору;

можливість зміни вартості навчання на наступних курсах;

повноту регулювати договором взаємини між інститутом і студентом;

відповідність підписів і печаток;

правильність оформлення документів.

Найкраще взяти копію договору та проконсультуватися з юристом. Це стосується рівною мірою як комерційних вищих навчальних закладів, так і державних

Що треба з’ясувати перед підписанням договору на платну освіту:

Щодо установи:

з’ясуйте, коли введено спеціальність, що зацікавила вас, і скільки випусків відбулося;

ознайомтеся з ліцензією на право здійснення освітньої діяльності .

Щодо навчання:

ознайомтися із правилами надання академічної відпустки та умовами відновлення на курсі;

з’ясуйте можливість екстернату та умови перескладання іспитів і заліків;

ознайомтеся зі списком дисциплін, що підлягають вивченню;

для заочного навчання –з’ясуйте графік проведення консультацій упродовж року.

Який вищий навчальний заклад обрати:

Державний чи недержавний?

Цей вибір здебільшого залежить від нашого матеріального становища. У державній установі існує можливість потрапити на бюджетне, тобто оплачуване державою, відділення. Диплом державного зразка більше цінують роботодавці.

Як «прорватися» у вищий навчальний заклад?Пам’ятайте про свої права: абітурієнт має право вступати одночасно до декількох вищих навчальних закладів (зробіть копії документів і завірте у нотаріуса; головне-розрахувати час і сили таким чином, щоб встигнути на всі іспити).

Не поспішайте братися за гаманець (у державних вищих навчальних закладах відповідно до Закону України «Про освіту» приймають документи і проводять іспити безкоштовно). Будь-які збирання коштів на канцелярські витрати є незаконними. У державних вищих навчальних закладах плата за іспити обумовлена договором.

Остерігайтеся шахраїв, які пропонують за кругленьку суму забезпечити вступ до вищого навчального закладу. Дешевше й надійно відразу вступити на платне відділення.

Ви не прийшли на екзамен через хворобу, тому надайте довідку, завірену печаткою. Вам призначать дату переекзаменування. Під час подання документів довідка форма №286 є необхідною на всі факультети.

Не забувайте про пільги. Пільговики (діти сироти, інваліди з дитинства, «чорнобильці» та деякі інші категорії) вступають поза конкурсом - їм достатньо отримати на іспитах позитивні оцінки; переможці всеукраїнських і міжнародних олімпіад, школярі – медалісти також мають певні пільги.

Поводьтеся скромно, не одягайтеся на іспит зухвало, викладачів це дратує. Не влаштовуйте сцен на іспиті.

Дотримуйтеся «золотої середини»: перших суворіше запитують, а останнім дістаються гірші оцінки.