Рекомендації для педагогів щодо відношення до невстигаючих учнів.

Більшість вчителів мають в  кожному класі по кілька невтигаючих учнів і задаються питанням, що робити аби учні хотіли вчитися і навчатися?!

Психологи виділяють кілька основних критерів ,що допоможуть справитися з проблемою:

Важливо, розуміти , що всі діти різні і індивідуальні в розвитку.

Якщо здобувач освіти опинився в несподіваній ситуації «запитання — відповідь», дайте йому можливість підготуватися та обміркувати відповідь.

• Бажано, щоб здобувач освіти відповідав не усно, а письмово.

• Не примушуйте невстигаючих учнів відповідати на новий, тільки-но засвоєний на уроці матеріал, відкладіть опитування на наступний урок, дайте учневі можливість опрацювати його вдома.

• Шляхом правильної тактики опитувань і заохочень (не лише оцінкою, а й зауваженнями типу «відмінно», «молодець», «розумниця» тощо) формуйте в учня впевненість у власних силах, у своїх знаннях, у можливості вчитися; ця впевненість допоможе учневі в екстремальних, стресових ситуаціях іспитів, контрольних, олімпіад тощо.

• Тактовно оцінюйте невдачі учня, адже він сам дуже болісно їх сприймає.

• Під час підготовки відповіді давайте час для перевірки та виправлення написаного.

• Якомога менше відволікайте учня, його увагу, створюйте спокійні, сприятливі умови для навчання.

                                    Поради  психолога батькам у виховання дітей з девіантною поведінкою

Девіантна поведінка (відхилена поведінка) — поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм.

Фактори ризику девіантної поведінки:

1.Біологічні: наслідки спадковості, вплив природного середовища, порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму,вроджені психопатії, мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку.

2.Психологічні: акцентуації характеру, інфантилізм, підвищений рівень тривожності, різноманітні реакції (емансипації, групування з друзями, відмови, компенсації, захоплення), задоволення почуття цікавості, потяг до самоствердження, потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації.

3.Соціально-економічні: зниження життєвого рівня населення, майнове розшарування суспільства, обмеження соціально схвалених способів заробітку, безробіття, доступність алкоголю та тютюну.

4.Соціально-педагогічні: зростання кількості сімей з конфліктними та асоціальними стилями виховання.

5.Соціально-культурні: зниження морально-етичного рівня населення, поширення кримінальної субкультури, руйнування духовних цінностей, наростання неформальних об'єднань, в яких домінує культ сили, пропаганда в засобах масової інформації насильницьких та безвідповідальних стереотипів поведінки. 

1. У стосунках з дитиною необхідно опиратися на позитивні якості особистості.

2. Показувати власний приклад позитивної поведінки, не припускати розходжень між словами і власними діями: « роби як я», а « не роби як я скажу».

3. Давати оцінку не особистості, думкам, емоціям дитини, а ії поведінці.

4. Навіювати дитині позитивне ставлення до оточуючого.

5. Жити сьогоднішнім днем, не згадувати без особливої потреби негативні ситуації з минулого.

6. Не жити життям замість дитини, але бути поруч для допомоги дитині в разі необхідності.

7. Можна засуджувати дії дитини, але не ії почуття, якими б бажаними вони не були. Оскільки вони у неї виникли, і для цього був привід.

8. Не вимагайте від дитини неможливого чи важко виконуваного. Замість цього подивіться, що ви можете змінити чи як можете їй допомогти.

9. Незадоволення вчинками дитини не повинно бути систематичним, оскільки воно перестане сприйматися дитиною.

10. Дозволяйте дитині зустрічатися з негативними наслідками ії поведінки. Тільки тоді вона буде дорослішати й ставати свідомою.

11. Якщо дитині важко і вона готова прийняти вашу допомогу, обов’язково допоможіть їй. Але при цьому візьміть на себе тільки те, чого вона не зможе зробити сама.

12. Щоб уникати зайвих проблем та конфліктів, співставляйте власні очікування з можливостями дитини.

13. Поступово знімайте з себе відповідальність за особисті справи вашої дитини. Нехай вона відчуває себе відповідальною за їх виконання.

Поради психолога вчителям у роботі з дітьми з девіантною поведінкою.

Девіантна поведінка (відхилена поведінка) — поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм

1. Дітей у яких повільний темп виконання розумових операцій не можна квапити, підганяти на уроці, примушувати працювати «за часом», адже будь-який поспіх за умови обмеження часу тільки загальмують роботу і спричинять негативні емоції. Краще повторити дитині те, що вона не встигла почути, намагатися говорити повільніше, повідомляти на початку уроку план роботи і пропонувати завдання що розраховані на повільніший темп виконання, надаючи час на підготовку до відповіді, не ставити в ситуацію необхідності швидкого переключення з одного виду діяльності на інший.

2. Для дітей які погано встигають з усіх предметів через труднощі в запам'ятовуванні, узагальненні навчального матеріалу, оперуванні поняттями, недостатнім словниковим запасом, не сформованістю навчальних навичок необхідні додаткові заняття з розвитку мовлення, пам'яті, уваги, мислення, загально навчальних навичок. Бажані індивідуальні завдання зниженого рівня труднощів. Варто схвалювати прагнення дитини досягти успіху. Дуже важливо переконати батьків займатися розвитком дитини, рекомендувати вправи та ігри. У деяких випадках цілеспрямована розвивальна робота дає змогу подолати педагогічну занедбаність і досягти високих навчальних результатів.

3. Вимоги до дітей у яких невисокий інтелектуальний потенціал потрібно знизити, адже вони страждають через слабку пам'ять, низький рівень логічного мислення. Для запобігання втраті мотивації до навчання і відхилення у поведінці варто пропонувати посильні індивідуальні завдання і відзначати навіть маленькі успіхи. В окремих випадках педагогу необхідно направити батьків на консультацію до психолога, дитячого психоневролога або психіатра.

4. У дітей що мають труднощі в навчанні й поведінці пов'язані з емоційними порушеннями, підвищена тривожність, замкненість, боязкість, нерішучість, сором'язливість, розлади нервової системи необхідне доброзичливе ставлення до них: підтримка, підбадьорення в ситуаціях, що викликають сильну тривогу і хвилювання (під час відповідей біля дошки, контрольних робіт, диктантів). Таких дітей краше не викликати відповідати перед усією групою, особливо на початку навчального року.

5. Головне в роботі з дітьми які проявляють гіперактивність, підвищену схильність до відволікання, труднощі в концентрації уваги, імпульсивність треба проявити терпіння і наполегливість. Треба розвивати вміння доводити справу до кінця, діяти цілеспрямовано й планомірно, давати невеликі завдання і здійснювати покроковий контроль виконання. Заохочувати бажану поведінку, спираючись на прагнення учнів «бути вольовою людиною». Рекомендувати батькам зайняти дитину спортом, відвідувати гуртки (моделювання, конструювання).

6. У спілкування з дітьми які проявляють агресивність, запальність, дратівливість потрібно виявляти максимальну стриманість і терпимість, адже вони самі страждають від своєї упертості, гнівливості й дратівливості. Необхідно дати зрозуміти, що дорослий — їхній друг у розв'язанні внутрішніх проблем. Педагог, знаючи інтереси і схильності агресивної дитини, зможе спрямувати її активність у конструктивне русло, тактовно і послідовно навчаючи дитину самоконтролю й стриманості.

7. Учителям при роботі з учнями які проявляють боязкість, нерішучість, замкнутість, «нелюдимість» варто залучати таких дітей до позакласної роботи, проводити групові заходи, щоб вони більше спілкувалися, долали свою боязкість, нерішучість. Давати певні громадські доручення, частіше звертати увагу однокласників на переваги такого учня, підвищуючи його самооцінку і створюючи ситуацію успіху.

8. Учителю при роботі з учнями які проявляють підвищену тривожність, плаксивість, уразливість, схильність хвилюватися і переживати з будь-якого приводу не слід акцентувати увагу на оцінках. Перед хвилюючими подіями, контрольними треба знімати тривожність, навіювати впевненість в успіху, частіше заохочувати, схвалювати і відзначати переваги.

Поради психолога  по сприянню саморозвитку учнів різних вікових груп в умовах розвитку НУШ.

Життя – складна річ. Як прожити його щасливо і гідно, як не  наробити помилок, як навчитись не наступати на одні й ті самі граблі двічі, чому в одних є все, а в інших – ні? Впевнена, кожен педагого не раз і не двічі задавав собі такі запитання, адже  саме педагоги формують більшу частинку самосприйняття та саморозвитку учнів.

Всі ми постійно повинні самовдосконалюватись і працювати над собою. Нова  українська школа  відкриває кожні дитині шлях до самовдосконалення, шлях до Гармонії.  Передусім все  залежить від того, наскільки молоді люди віритимуть у себе, свій потенціал і свою спроможність  змінювати Україну.          Самовиховання повинно  бути з дитинства. Кожна житина має свої переконання, але повинна пам’ятати, що справжня краса людини визначається  у вірності чистим,великодушним, благородним поглядам на життя.Тому педагогам вкрай важливо:

1.Оцінювати реальні можливості учнів, рівень їхньої підготовки. Здійснювати індивідуальний підхід у керівництві саморозвитком.

2. Кількісний та якісний аналіз рівня навчальних досягнень з кожної предметної теми допоможе дати за необхідності рекомен­дації кожному учневі щодо корекції знань, стимулювати так звану ближню мету саморозвитку - ліквідацію прогалин.

3. Учням, що мають утруднення в самостійному визначенні особистих про­блем, пропонувати чіткий алгоритм, ви­конання покрокових дій щодо корекції з наданням конкретних ре­комендацій: що саме потрібно вивчити, які джерела інформації при цьому можна використати, які практичні заняття, вправи, досліди, задачі, завдання виконати для розвитку вміння застосовувати набу­ті знання в стандартних і нестандартних ситуаціях.

4.Учням з низь­кою готовністю до здійснення саморозвитку пізнавальної діяльності необхідно надавати конкретнішу інформацію про можливості здій­снення діяльності, можливо, навіть вказувати на сторінки тих чи ін­ших джерел, які потрібно опрацювати. При цьому давати гімназистам можливість вибору завдань, способів діяльності з переліку запропо­нованих.

5. Саморозвиток виникає тоді, коли учень на основі знань і вмінь, отри­маних у процесі навчання та виховання виявляє недостатність наявних знань для вирішення певної проблеми. Отже, необхідно створювати саме такі ситуації, які спонукають учня до самостійного пошуку вирішення проблем, розви­вають його ініціативу звернення до додаткових джерел пізнавальної інформації, формують його самостійність. Діяльність школярів переходить на рівень самоорганізації і саморегуляції.

6. Проблему управління пізнавальною діяльністю учнів слід розв'язувати так, щоб школяр був не об'єктом, а суб'єктом навчання і виховання.

Практичні  поради психолога, щодо формування в учнів мотивації до навчання.

Вплив ставлення учнів до навчання, на їхню мотиваційну сферу

Існують такі типи ставлення учнів до навчання:

• негативне ставлення;
• позитивне аморфне ставлення;
• позитивне пізнавальне, усвідомлене ставлення;
• позитивне відповідальне, особистісне ставлення.

Коротко проаналізуємо особливості кожного типу ставлення учнів до навчання та його вплив на мотивацію. Для негативного ставлення учнів до навчання є характерними: бідність і вузькість мотивів; пізнавальні мотиви вичерпує інтерес до результату; несформовані вміння ставити цілі, долати труднощі; навчальну діяльність не сформовано; відсутнє вміння виконувати дію за розгорнутою інструкцією дорослого; відсутня орієнтація на пошук різних способів дії.

За позитивного (аморфного) ставлення учнів до навчання у мотивації спостерігаємо нестійке переживання новизни, допитливості, спонтанного інтересу; виникнення переваг одних навчальних предметів над іншими; широкі соціальні мотиви обов’язку; розуміння та первинне осмислення цілей, визначених учителем.

За позитивного (пізнавального) ставлення учнів до навчання мотивацію характеризують постановка нових цілей, народження нових мотивів, осмислення співвідношення своїх мотивів і цілей. Навчальна діяльність містить не тільки відтворення за зразками педагога завдань, способів дій, але й виникнення самостійно визначених цілей, а також виконання дій із власної ініціативи. Відбувається опанування умінь планувати й оцінювати свою навчальну діяльність для її здійснення, перевіряти та контролювати себе на кожному етапі уроку.

За позитивного (особистісного, відповідального) ставлення учня до навчання мотивацію характеризують стійкість і неповторність мотиваційної сфери, уміння ставити перспективні, нестандартні цілі та реалізовувати їх, уміння долати перешкоди задля досягнення мети. У навчальній діяльності спостерігаємо пошук нестандартних способів виконання навчального завдання, гнучкість і мобільність способів дій, опанування навчальних дій та вмінь до рівня навичок і звичок культури праці, вихід із навчальної діяльності до самоосвітньої, перехід до творчої діяльності. Класифікацію найпоширеніших психологічних причин низької мотивації навчання, їх ознак і способів подолання подано у таблиці.

Мотиваційно-організаційний етап уроку

Мета учителя на такому етапі — перетворити учнів із об’єктів на суб’єктів діяльності, що має забезпечити доцільність, організованість і правильність їхньої подальшої діяльності.

Щоб досягти цієї мети, необхідно:

• організувати прийняття та розуміння учнями мети діяльності;
• організувати чітке бачення учнями результатів діяльності, ресурсів (інформації, умінь, навичок), які їм стануть у нагоді, та способів можливої діяльності.

Змістом цього етапу є підготовка учнів до здійснення діяльності на підставі основ них понять і проблем навчального матеріалу, у результаті якої відбувається розвиток якостей особистості (набуття відповідних компетенцій).

Аналіз уроків дозволяє виділити кілька типових помилок, яких припускаються під час організації та проведення цього етапу молоді учителі:

• підміна мотивації актуалізацією опорних знань учнів;
• невідповідність організаційних форм методичним прийомам;
• відсутність взаємодії педагога й учнів (учитель розповідає, чому це важливо, на його погляд, але це не забезпечує залучення учнів до процесу);
• недостатня кількість часу, відведена для такого етапу;
• зосередження на формуванні пізнавальних мотивів, тобто викликаних інтересом власне до процесу навчання, й ігнорування економічних, соціальних мотивів тощо.

Критеріями, що свідчать про завершення мотиваційно-організаційного етапу уроку, є здатність учнів відповісти на такі запитання:

• Що вивчатиметься?
• Чому саме цей матеріал необхідно вивчати?
• У чому полягає важливість цього матеріалу для вас особисто?
• Який результат ви повинні отримати наприкінці роботи?
• Що, як і в якій послідовності ви маєте робити, щоб досягти певного результату?
• Як і на підставі яких критеріїв ви зможете переконатися в досягненні результату?

Етап мотиваційно-організаційної діяльності учнів має охоплювати приблизно 15–20 % часу, відведеного на засвоєння навчального матеріалу. В міру опанування учнями таких процедур час на організацію й орієнтацію скорочується. Через декілька уроків цей етап набуває форми запитання: «Чи зрозуміло вам, що і як треба роботи для досягнення позитивного результату?».

Шляхи формування мотивації на уроці

Нижче розглянемо їхню номенклатуру та сутність.

Бесіда

У вступному слові учитель окреслює коло запитань, які розглядатиме на уроці. При цьому залучено знання і суб’єктивний досвід учнів, наведено цікаві приклади та парадоксальні ситуації, продемонстровано зв’язок матеріалу, що вивчається, із раніше вивченим. Педагог указує на практичне значення теми, яку розглядають.

Створення проблемної ситуації

Вона містить постановку питання, демонстрацію експерименту, для пояснення яких в учнів не вистачає знань, та створення проблемних ситуацій.

Способи створення проблемних ситуацій:

• зіткнення учнів із суперечностями між новими фактами та явищами та наявними знаннями за необхідності теоретичного пояснення й пошуку шляхів їх застосування;
• зіткнення учнів із необхідністю вибору потрібної інформації (ситуація з надлишком інформації);
• використання суперечностей між наявними в учнів знаннями та практичними завданнями, що виникають під час виконання цих завдань;
• спонукання до порівняння, зіставлення та протиставлення фактів, явищ, правил і дій та їх узагальнення;
• зіткнення учнів із суперечностями між наявними технічними рішеннями та новими вимогами, які висуває практика;
• спонукання учнів до виявлення внутрішніх і міжпредметних зв’язків, зв’язків між явищами.

Опрацювання текстів періодичних видань

Для активізації роботи та зацікавленості учнів на початку уроку вчитель роздає газети, журнали або сторінки цих видань, де розміщено інформацію, що стосується теми уроку. Вчитель просить учнів звернути увагу на конкретну інформацію, наголошує на її важливості для кожного учня та можливості її повсякденного використання.

Виготовлення саморобних наочних посібників

На початку вивчення теми учні одержують перелік наочних посібників, які вони можуть виготовити. У класі створюють постійну виставку саморобних наочних посібників, що дає можливість усім учням ознайомитися з творчими досягненнями однокласників. Крім того, учнів можна залучати до виготовлення таблиць і схем, слайдів, які пояснюють матеріал теми. Ця форма роботи дозволяє не лише створити роздавальний матеріал, але й формує в учнів уміння виокремлювати головне, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки та, що особливо важливо, сприяє активізації розумової діяльності.

Використання творчих завдань

Містить такі прийоми:

• Учням пропонують запитання на зразок: «Що станеться, якщо...?». У цих запитаннях розглядають парадоксальні ситуації. Учні можуть самостійно добирати такі запитання, ставити їх одногрупникам, обговорювати, захищати свою позицію з використанням знання із предмета.
• Складання кросвордів, загадок. Можливі варіанти роботи із кросвордом:

1) розгадати кросворд, заповнивши порожні клітинки;

2) сформулювати запитання до слів, які подано учням у заповненому кросворді;

3) заповнити кросворд, у якому виділено певні квадратики. Із літер, що вийшли в них, скласти ключове слово та пояснити його зміст;

4) скласти кросворд, використавши поняття із теми, яку запропонував учитель.

• Художні завдання, наприклад:«Яким я уявляю собі...». Тут можна запропонувати і природне явище, і якого-небудь наукового діяча, і подію.
• Написання фантастичних оповідань, есе, віршів із використанням знань з предмета.

Мотивація навчальної діяльності шляхом використання під час уроку художньої та науково-популярної літератури

Використання уривків із творів можливе з різною метою: для ілюстрації матеріалу, постановки запитання, закріплення вивченого. Використання художньої та науково-популярної літератури у навчальному процесі сприяє активізації пізнавальної активності та закріпленню цілісного уявлення про навколишній світ.

Створення ситуації успіху

Практика свідчить про те, що досить складно працювати із учнями з низькою мотивацією до навчання, тому що вони не можуть засвоїти новий матеріал.

Запропоновано такий прийом, як дозування викладу навчального матеріалу, тобто подання його окремими невеликими смисловими дозами з обов’язковим закріпленням.

На початку вивчення теми використовують репродуктивні методи навчання, щоб учні переконалися в можливості відтворити матеріал, а уже потім використовують творчі методи. Учні виконують завдання за допомогою підказок. При цьому виникає проблема: як, наприклад, оцінити елементарні (на думку педагога) дії учня — відтворення невеликої дози матеріалу, розв’язання нескладної задачі, виконання легкої самостійної роботи. З урахуванням того, що для деяких учнів таке навчання було максимально можливим, досягнення навчальної діяльності слід оцінювати не пише середнім, а іноді й вищим балом. Такий прийом виправдовує себе, оскільки учні починають вірити у власні сили і згодом дедалі краще опановують матеріал з предмета.

Труднощі у розумінні матеріалу, який вивчають, можуть бути спричинені значною кількістю незнайомих слів у розповіді вчителя, тобто щільністю незрозумілої наукової термінології. Щоб уникнути цього, слід чітко визначити мінімум наукових термінів, які повинен опанувати учень; доцільно показати (там, де це можливо) відмінність їх від повсякденних понять, навести аналогічні терміни, пояснити їхнє походження; ці терміни необхідно використовувати багаторазово для ґрунтовного закріплення в пам’яті.

Чим чіткіше та яскравіше виконано розподіл матеріалу на частини, чим більш рельєфно показано логічні зв’язки між ними, підкреслено складові, які містять нові знання, тим більш зрозумілим є його зміст. Цьому сприяють наголошення на ключових словах у тексті, наявність плану викладу, запитання до нього. Якщо додатково матеріал конкретизовано ілюстраціями, словесними прикладами, близькими до особистого досвіду учнів, то він стає доступним для розуміння і викликає інтерес до предмета.

Використання діяльнісного підходу до навчання

Мотивацію формують як під час навчання, так і під час самостійної роботи учнів.

Навчальна діяльність під керівництвом педагога

Можливі варіанти завдань для учнів:

• Що саме буде результатом вашої роботи на уроці?
• Якими способами можна досягти результативності вашої роботи на уроці?
• Чи існують інші способи виконання роботи?
• Визначте завдання своєї навчальної діяльності, оберіть способи дій, що відповідають виконанню завдань.
• Самостійно та послідовно виконайте усі етапи конкретної роботи та подайте результати у вигляді графіка, схеми тощо.
• Сплануйте свою навчальну діяльність, визначивши віддалену та найближчу мету.
• Визначте проміжок часу, необхідний для виконання усіх етапів роботи, та етап, який, на вашу думку, буде найскладнішим.

Самостійна, самоосвітня діяльність учня

Можливі прийоми самостійної роботи учня:

• Прийом смислового опрацювання тексту, що передбачає збільшення обсягів матеріалу, який вивчається, виокремлення у ньому ідей, принципів, законів, осмислення узагальнених способів розв’язання задач.
• Прийом культури читання та культури слухання; прийоми стислого та більш раціонального конспектування (план, тези, конспект, анотація, реферат, рецензія, загальні прийоми роботи з книгою).
• Загальні прийоми запам’ятовування (структурування навчального матеріалу, використання прийому мнемотехніки: образної та слухової пам’яті).
• Прийоми фокусування уваги, що базується на використанні різноманітних видів контролю, поетапної перевірки своєї роботи тощо.
• Загальні прийоми пошуку додаткової інформації (робота з бібліографією, довідниками, каталогами, словниками, енциклопедіями).
• Прийоми підготовки до державної атестації, тематичного оцінювання, семінару, лабораторних і практичних робіт.
• Прийоми раціонального використання часу.

Використання екстраполяції у навчальній діяльності

Прийоми екстраполяції базуються на функції мозку прогнозувати. Уміння переносити наявні знання, вміння, способи діяльності в іншу ситуацію — яскрава ознака творчого мислення. До прийомів екстраполяції належать:

• перенесення об’єкта в уявне майбутнє, довільне перенесення параметрів, використання прийому парадоксів;
• перенесення себе в уявне майбутнє та прогнозування розвитку подій з огляду на це майбутнє;
• проведення конкурсу пропонованих теорій;
• розгляд об’єкта з різних боків;

Використання пізнавальних ігор та ігрових ситуацій

Нижче наведемо деякі приклади ігрових ситуацій, застосування яких не потребує значного часу ані на підготовку, ані на проведення. Однак вони сприяють значному пожвавленню дій учнів на уроці.

Коментатор. Проводять після вивчення теми. Учням пропонують відтворити зміст раніше переглянутого сюжету кінострічки, відеосюжету; пояснити зміст малюнка або схеми; прокоментувати дії вчителя чи майстра.

Ланцюжок. Ланцюжки можуть бути різними: ланцюжок думок, ланцюжок відповідей на запитання, ланцюжок формул, ланцюжок задач, відібраних так, що відповідь попередньої задачі є умовою наступної.

Перевертні. Учням роздають завдання-картки із написаними реченнями, слова у яких переплутані. Завдання полягає в тому, щоб правильно побудувати речення та пояснити, про яке явище чи поняття в ньому йдеться. Прийом можна використовувати під час узагальнення вивченого матеріалу.

Робота з незнайомим текстом

Учням пропонують для ознайомлення невеликий текст, що безпосередньо стосується матеріалу, який вивчають. Потім учитель збирає тексти та пропонує учням прочитати з екрана той самий текст, до якого внесено певні зміни (бажано помилкові). Учні повинні порівняти текст із раніше прочитаним і з’ясувати помилки та неточності. Учитель читає заздалегідь підготовлений матеріал, у якому описано певну подію, але припускається помилок в описі понять, явищ тощо. Учням запропоновано під час прослуховування фіксувати помічені помилки в зошитах. Оцінювання діяльності учнів можна здійснювати, перевіривши зошити, або у процесі обговорення.

Практичні поради учителю щодо формування мотивації учнів

1) Спирайтеся на бажання учнів. Важливо не те, чого бажаємо ми самі, а те, чого хоче учень. Він не винен у своїх бажаннях. Завдання педагога — змінити напрям його прагнень, якщо вони не збігаються із педагогічними цілями.

2) Використовуйте ідентифікацію. Заохочуйте своїх учнів чогось жагуче забажати. Головне — щоб бажання виникли, а ви змогли б їх використати.

3) Ураховуйте інтереси та нахили. Говоріть про те, що цікавить ваших учнів, точніше — з цього розпочинайте. Намагайтеся обернути побічні інтереси дитини на свою користь. У складних випадках ідіть від яскравої форми до змісту, від емоцій до логіки.

4) Використовуйте наміри. Пам’ятайте: намір виникає на підставі потреби. Знаходьте можливість допомогти учням у здійсненні їхніх намірів.

5) Заохочуйте бажання досягти визнання. Багато хто вчиться не лише заради знань, але й заради престижу. Не слід нехтувати цим бажанням.

6) Визнавайте чесноти, схвалюйте успіхи, давайте шанси. Пам’ятайте: завжди краще хвалити, ніж критикувати. Авансуйте найменші позитивні зрушення. Безпрограшний стимул — «я вірю, що ти зможеш!».

7) Зробіть діяльність привабливою. Використовуйте зовнішньо привабливі та цікаві форми роботи, оформлення результатів, кінцеве оцінювання діяльності.

8) Іноді просто говоріть «треба!». Але цьому заклику завжди надавайте особистісного спрямування — «це потрібно зробити! Ти ж вольова людина!».

9) Використовуйте ситуацію. Різні життєві ситуації, що виникли випадково, потрібно помітити й одразу ж використати як стимул.

( источник http://osnova.com.ua/news/945...)

Причини агресії в підлітків та способи їх усунення.Поради психолога батькам .             Ваш підліток виявляє агресію вдома? У такій проблемі ви не самотні. Багато батьків стверджує, що їхні підлітки часто бувають агресивними і вдома, і в колі однолітків.

Підлітковий вік пов'язаний із фізичними й гормональними змінами, що дезорієнтує підлітків, робить їх невпевненими в собі.

Крім того, у цей період діти починають переоцінювати свою роль у суспільстві й сім'ї. Загалом ці фактори можуть призвести до спалахів агресії у підлітка, і при цьому він, найімовірніше, не знає, як упоратися зі складними емоціями.

Крім щойно названих, розгляньмо й низку інших факторів, здатних спричинити агресію в підлітків.

8 причин підліткової агресії

Останніми роками проведено багато досліджень, присвячених агресії у підлітковому віці. Ученим вдалося визначити декілька чинників, що викликають агресію. Ось деякі з них.

1. Травматичні події

Смерть або хвороба близької людини, розлучення батьків, знущання старших братів, сестер або однолітків викликають у підлітків стрес. Останній нерідко спричиняє агресивну поведінку. Також поштовхом до агресії може стати те, що підліток є свідком насилля або конфліктів у сім'ї.

2. Насилля

Фізичне або емоційне насилля є ще однією причиною агресивної поведінки серед підлітків.

• насилля призводить до того, що підліток відчуває злість і сором;
• почуття сорому не дає підлітку змоги розповісти кому-небудь про насилля, тому воно переростає в агресію.

3. Психічні розлади

Деякі підлітки страждають від психічних розладів:

• біполярного розладу;
• панічних атак;
• шизофренії;
• депресії;
• посттравматичного розладу.

Усі ці розлади викликають у підлітків агресивну поведінку.

4. Проблеми зі здоров'ям

У деяких випадках до агресивної поведінки підлітків призводять медичні проблеми: пошкодження мозку, епілепсія, розумова відсталість або синдром Туретта. При належному медичному обстеженні можна вилікувати ці захворювання й упоратися з агресією підлітка.

5. Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) та розлади навчання

Підлітки, котрі страждають на СДУГ, стикаються з низкою соціальних та емоційних труднощів. Такий підліток може здаватися злим і агресивним.

6. Залежності

Деякі підлітки експериментують із наркотиками й алкоголем. Коли вони починають зловживати цими речовинами або в них розвивається залежність, це може призвести до агресивної поведінки.

7. Тиск із боку однолітків

Підлітки прагнуть  прийняття в колі однолітків. Вони хочуть стати частиною групи. Якщо цього не відбувається, підліток переживає емоційні страждання та гнів, які, своєю чергою, призводять до агресивної поведінки.

8. Низька самооцінка

Деякі підлітки страждають від низької самооцінки. Вони намагаються компенсувати це за допомогою агресивної поведінки. Найчастіше це відбувається, коли підліток перебуває в колі однолітків.

Як упоратися з агресивною поведінкою підлітків

На щастя, батьки у змозі контролювати агресію підлітків за допомогою таких методів.

1. Медична допомога

Якщо в підлітка діагностовано психічну або неврологічну проблему (наприклад, епілепсію, депресію тощо), правильна медична допомога у змозі знизити рівень агресії.

2. Поведінковий договір

Ви можете спробувати укласти усну угоду з підлітком. Це змусить його взяти на себе відповідальність за власну поведінку та вчинки:

• перерахуйте моделі поведінки, які ви очікуєте від підлітка. Поясніть, яка винагорода його чекає тоді, коли він виявлятиме очікувану поведінку;
• не пропонуйте матеріальну винагороду за гарну поведінку;
• натомість ви можете встановити підлітку наслідки за погану поведінку. Найкраще, якщо ці наслідки стосуватимуться звичних для підлітка речей. Наприклад, скажіть йому, що в разі поганої поведінки він не піде з друзями в кіно або кафе.

3. Домашні правила

Установіть домашні правила, яких повинні дотримуватися підлітки, незалежно від того, подобається це їм чи ні:

• правила повинні бути зрозумілими;
• повідомте підлітку, що йому доведеться миритися з наслідками, якщо він порушить встановлені правила.

4. Техніки розслаблення

Навчіть підлітка розслаблятися, щоб він зміг упоратися зі стресом:

• якщо підліток перевантажений домашніми обов'язками або відчуває тиск однолітків, техніки розслаблення можуть бути для нього вельми корисними;
• навчіть підлітка використовувати техніки розслаблення тоді, коли він відчуває злість або стрес.

Коли ви знаєте можливі причини агресії в підлітків, вам до снаги визначити початкові ознаки агресії у вашої дитини. Не ігноруйте ці ознаки, але й не поспішайте відправляти підлітка на консультацію до психолога. Виявляйте любов і підтримку – це те, що насамперед потрібно підлітку.

5. Бути уважним до потреб дитини.(Дуже часто батьки за звичкою кажуть «НІ», намагаються запевнити дитину в непотрібності і незначущості її потреб і бажань,що сприяє «емоційному вибуху»

Источник https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/7993/

Спілкування педагогів молодших класів з дітьми, що мають прояви     агресії.

                                                                              (поради психолога)

Останнім часом диференційований та індивідуальний підхід у навчанні й вихованні проголошується головним у школі. Звичайно, є такі діти, спілкуватися з якими - одне задоволення. Але далеко не всі належать до цієї категорії.

Майже в кожному класі зустрічається хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на дітей, обзиває, б'є, відбирає іграшки, грубо висловлюється, одним словом, стає загрозою в колективі. Цю забіякувату грубу дитину важко прийняти такою, якою вона є, а ще важче зрозуміти.

Агресивність дитини, це, насамперед, відображення внутрішнього неблагополуччя, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї. Дитина при цьому почувається знедоленою, нікому не потрібною. От вона й шукає способів привернути увагу дорослих і однолітків. Формується таке світовідчуття в сім'ї. Агресивна дитина сприймає світ як ворожий і намагається захистити себе, завоювати своє "місце піц сонцем". Дитина не знає, як інакше можна боротися за виживання в цьому світі.

Такі діти не можуть самі оцінити свою агресивність, їм здається, що увесь світ хоче скривдити саме їх. Виходить замкнене коло: агресивні діти боїться й ненавидять навколишніх, а ті, у свою чергу, боятися їх.

Агресивні діти потребують розуміння та підтримки дорослих. Вони б'ються, кусаються й лаються саме тому, що не знають, як чинити інакше. їхній поведінковий репертуар жорстко стереотипний, убогий і обмежений. Якщо ми, дорослі, надамо їм можливість вибору способів поведінки, то наше спілкування з ними стане ефективнішим і приємнішим для обох сторін

• 3 агресивною дитиною не можна розмовляти на підвищених тонах — таким чином ви провокуєте посилення агресивних імпульсів. Послідовне використання спокійної, плавної мови дасть дитині змогу переключитися і почати слухати вас. При цьому особливо важливо визнати право дитини позбуватися своєї енергії різними способами, після чого вона почне прислухатися, у вас з'явиться шанс допомогти їй опанувати конструктивні методи виходу агресивних імпульсів.

• Деякі діти під впливом дорослих довгий час здатні стримувати свої агреси